Хтось колись запитав авву Паісія:

“Що я повинен робити зі своєю душею, 

бо є нечула і не боїться Бога?”

А той йому відповів: Йди і приєднайся до людини,

яка боїться Бога: і з його близькості навчишся і ти Божої боязні”.

Найліпшою школою є зустріч із зрілою людиною. Це правило стосується також духовного життя. Молода людина, яка приходить до авви Паісія напевно багато чула про Бога, адже була релігійно вихована, але слова про Бога не доходять до її серця. Воно залишається холодним, не дозволяє зустрітися з Богом. Не було б жодного сенсу в тому, якщо він ще більше читав чи роздумував би про Бога, бо це б залишилося тільки в його голові. Не сильно допомагає також володіння духовними техніками. Сама воля не може відкрити серце на Бога так, щоб воно відчувало в стосунку до нього страх, щоб Його відчувало.
Коли ми йдемо на навчання до якоїсь людини, яка боїться Бога і дозволяє Йому торкнутися свого серця, тоді також і наше серце буде поступово відчинятися. Проте не вистачить лише слухати слів цієї людини: ми повинні спостерігати за її серцем, чи ця людина живе тим, про що говорить. Ми повинні спостерігати за її серцем, чи воно широке, милосердне, повне любові. Дивімося на її руки, чи з любов’ю обходиться з речами; дивімося в її очі, чи зауважимо в них добро.
Коли ми спізнаємо, що все, що чинить ця людина є гармонійним, тоді також і в нас щось зміниться. Тоді збудиться в нас туга за тим, щоб дозволити на Божий дотик, щоб і наше серце розтопилось. Близькість людини, пронизаної Богом, допомагає і нам звернутися до Нього. В випромінюванні цієї людини відчуваємо щось зі світла і любові Бога, які нас через неї освячують.

АНСЕЛЬМ ГРЮН - "Мудрість отців пустелі "

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами "Домашня Церква"