Батько однієї сім’ї старанно натирав автомобіль мастикою, щоб надати їй бажаного полиску.

Одинадцятилітній син допомагав йому – він чистив шматкою бампер.

“Бачиш, сину, – мовив з повагою батько, – ця машина – справжній сімейний скарб. З нею треба поводитися обережно, дбайливо, їй треба приділяти увагу і час”

“Так, тату!”

“Розумний хлопчик!”

Після хвилинної мовчанки дитина тихо промовила: “А я не є сімейним скарбом?” “Чому ти таке питаєш?”
“Бо ти ніколи не маєш часу для мене”.

Який твій родинний скарб?

Один мій приятель має сина, який невимовно любить кошиківку. Приятель ніколи не цікавився цим видом спорту. Але якось присвятив відпустку, аби поїхати із сином і подивитись всі ігри на європейському турнірі з кошиківки. Окрім того, що та виправа зайняла понад три тижні, себто цілу відпустку, вона й коштувала немало.

Коли вони повернулися, я спитав у приятеля:
“Чи ти справді так любиш кошиківку?”
“Ні, терпіти не можу, – відповів він. – Але я дуже люблю свого сина”.

(Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі», видавництво “Свічадо”)