Бідна жінка знайшла одне яйце. Дуже зрадівши, вона покликала свого чоловіка і дітей та сказала:
— Наші турботи і бідування скінчилися! Дивіться! Я знайшла оце яйце.

Ми його не їстимемо, а занесемо до сусіда, щоб його квочка висиділа нам курчатко, яке стане куркою. Очевидно, і курку не будемо їсти, а розведемо багато курей, щоб мати багато яєць. Але не будемо їсти ні курей, ні яєць, а продамо їх і купимо телицю. Телиця виросте, народить телят і так будемо мати велике стадо. Продамо це стадо і купимо собі поле, потім продамо… купимо.. продамо… і купимо…
Захоплено показуючи руками, які великі поля можна було б купити, вона ненароком випустила яйце, і воно розбилося.

Наші постанови часто є подібні до балачок цієї жінки: “Зроблю… Налагоджу… Буду…” Минають дні й роки, а ми не робимо нічого.

(Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі», видавництво “Свічадо” )