У старовинній книзі з бібліотеки монастиря два монахи прочитали, що на краю світу є таке місце, де сходяться небо з землею. І ось вони вирішили відшукати його, пообіцявши, що не повернуться доти, доки не знайдуть.

Мандруючи по світу, вони наражалися на безліч небезпек, витримували спеку і холод, терпіли страшні злигодні, які часто супроводжують паломництво. Долали тисячі перешкод, які спроможні були відвернути людину від її мети. Та все-таки монахи витримали.

Вони знали, що в тому місці, яке вони шукають, мають бути двері, в які достатньо лиш постукати, щоб побачити Бога лице в лице.
Знайшли двері. І, не роздумуючи й миті, зі щемом у серці постукали.

Двері повільно відчинилися. Стривожені, монахи увійшли і… опинилися у власній келії свого монастиря.

Одного разу до рабина Менделя з Коцк прийшли вчені гості. Вони довго веселилися, аж раптом господар запитав:
– Де живе Бог?

Ті засміялися і відповіли: 

– Що за дивне питання? Чи ж всесвіт не є повний Його слави? 

Але рабина не задовільнила така відповідь. Він похитав головою і сказав: 

– Бог живе там, куди ми дозволимо Йому увійти.

І це є найважливіше у нашому житті – дозволити Богові увійти. Але дозволити Йому увійти можемо тільки туди, де самі перебуваємо, де живемо правдивим життям, – тобто у серце. 

“Стою при дверях і стукаю”, – каже Господь у Біблії. 

Чи відчиниш ти Йому сьогодні двері свого серця?

(Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі», видавництво “Свічадо”)