Притча: В селі жила багатодітна сім’я. Були не бідні: мали вдосталь поля, велику хату та господарство. Працьовиті. Чоловік часто їздив за кордон, щоб заробити гроші, які вкладали в будівництво, бо хотіли, щоб кожна дитина мала свою хату.

Пройшли роки, діти виросли. Вибрали інший шлях - хлопці пішли в монахи, а дівчатка - в монастир. Старі батьки прийняли вибір дітей і лише допитливі сусіди не минали нагоди щоразу вкольнути болючим слівцем:

-         Як ви до такого допустили? – запитували. – Це ж більше не буде нащадків з вашого роду!

-         А хіба вам не хочеться бавити онуків? Я, наприклад, своєю внучкою натішитися не можу.

-         Ну, і що ви тепер будете робити з тими хатами? Та й хто вас тепер догляне на старість літ? Ні дітей, ні внуків під боком.

На всі питання відповідь була коротка: «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне.» (Мт.19.14)

«Тоді озвався Петро і сказав до нього: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» Ісус відповів їм: «… І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт. 19. 27, 29).


Аудіо слухати тут: Притча: "Спадщина - життя вічне"

Для Християнського порталу КІРІОС Юлія Головчин "Притчі"

ТОП статей читають:

жовт. 15, 2019 131

Дерево турбот