На одному пагорбі жила велика мурашина сім’я. Всі були дуже дружні між собою. Разом стягували прутики, травинки, комашок і всіляку корисну всячину. Працювали плідно. Коли комусь із членів їхньої родини була потрібна допомога, то всі залишали свою роботу і дружно дріботіли своїми ніжками на порятунок, бо розуміли, що разом – виживуть, окремо – загинуть.

Але до одної мурашки закралась підозра – нікому не вірити! Ця думка настирливо влізла в її маленьку голівку так, що Мурашка не завважила, як змінилася.

- Буду сама! – думала. – А то ще обмануть мене, вкрадуть мої травинки, винесуть усе моє майно, а ще, чого доброго, і нірку відберуть!

Всі йшли до праці, вона ж сиділа і стерегла своє багатство.

- Ходи з нами, – кликали – ми і тобі поможемо.

- Ага, – подумала Мурашка-недовірка. – Я піду помагати, а все добро залишу без нагляду! Не піду!

Мурашки трудилися цілими днями.

- Їжа закінчилася та й води би випила, – подумала. – Ай, якось буду, не залишу без нагляду.

І попри те, що їй було одиноко, уникала товариства і далі. Пройшов місяць. Впала Мурашка із сил. Всі кинулись на поміч: одні відгодували, інші напоїли, ще інші відігріли. Прийшовши до тями, маленька затворниця зрозуміла, як глибоко помилялася. І заплакала від щастя, що має таку велику дружню сім’ю.

«Можливо, вас обдурять, якщо ви будете довіряти, але ви будете жити в муках, якщо нікому не будете довіряти».

Аудіо слухайте тут: притча "Мурашина недовіра"

Для Християнського порталу КІРІОС Юлія Головчин "Притчі"