Відомо, коли якась загублена душа або душа з чистилища з'являється з дозволу Господа на землі й залишає слід після себе, то це завжди вогненний слід.

4 листопада 1859 року у монастирі Сестер Терціянок Францисканських у Фульджіні внаслідок апоплексії померла с. Тереза Маргарита Джеста, котра упродовж багатьох років була настоятелькою новіціяту і відповідала за злиденний монастирський гардероб.

Через дванадцять років після її смерті, 17 листопада, одна з сестер, Анна Феліція, яка колись допомагала сестрі Терезі, а тепер уже сама доглядала за монастирським гардеробом, увійшла у келію. Раптом вона почула зітхання, котре долинало з меншої келії. Обережно Анна Феліція відчинила двері, але нікого там не побачила.

Через деякий час вона знову почула зітхання і, хоч була не з боягузливих, добряче налякалась: “Ісусе! Маріє! - гукнула вона, - Хто тут?” Ледь вимовила, як почула жалібний голос, наповнений болем: “О, Боже! Як я мучуся!” Сестра відразу впізнала голос покійної с. Терези й здивовано запитала: “За що?”

- Через недотримання убозтва, - відповіла сестра Тереза.

- Чому, адже ти жила у такому убозтві?

- Не за себе страждаю, - відповіла померла, - а за тих сестер, яким у цьому надмірно догоджала. І ти остерігайся!

Відтак келія наповнилася густим димом й з'явилася тінь сестри Терези, яка пересувалася уздовж стіни до дверей. Опісля моторошно закричала: “Ось доказ Божої справедливості!” Вона гримнула у двері, побілені вапном, залишивши на них чіткий чорний відбиток своєї правої руки і зникла.

Бідна Анна Феліція ледь не померла зі страху, отямившись, почала голосити та кликати на допомогу. На її крик збігся увесь монастир. Монахині відчули різкий запах горілого дерева. Почали шукати причину і зауважили на дверях страшний відбиток, у котрому відразу впізнали худу й дрібну руку сестри Терези. Перелякані цією з'явою, сестри залишили келію й рушили на хори молитися. Там усю ніч провели у сльозах, молитвах й різних умертвленнях за душу бідної сестри Терези. А вранці усі прилучилися до Святих Тайн.

Звістка про те, що сталося у монастирі, блискавично розійшлася по всій околиці. Отці Капуцини, священики й світські особи, які прихильно ставилися до монастиря, а також усі чернечі Згромадження міста поєдналися разом у молитві з Сестрами Терціянками. Цей прояв любові до ближнього мав у собі щось надзвичайне і надприродне.

Виснаженій від надмірних емоцій Анні Феліції наказали відпочивати. Вона скорилася, але твердо вирішила знищити чорний слід, що жахав усе місто.

Проте сестра Тереза Маргарита з'явилася їй удруге і сказала: “Знаю, ти хочеш усунути знак, котрий я залишила. Та ти неспроможна цього зробити, бо це чудо звершилось за Божою волею для повчання й поправи усіх. Справедливим й страшним Його вироком мені присуджено сорок років зносити жахливий вогонь чистилища через своє потурання деяким сестрам. Дякую тобі й сестрам за стільки молитов, які Господь милостиво вислухав на користь моєї бідної душі. Завдяки тому, що ви відчитали сім покутних псалмів, я відчула особливе полегшення”.

А потім з посмішкою додала: “О блаженне убозтво, яке дає стільки радості тим, хто його дотримується!”- і зникла.

19 листопада с. Анна Феліція у ввісні почула, що хтось її кличе по імені. Вона прокинулася, жах прикував її до ліжка, не даючи промовити жодного слова. Вона знову впізнала голос сестри Терези Маргарити. Біля ліжка з'явилася велика вогненна куля, яка світилася так сильно, що у келії розвиднілася, немов удень.

Сестра Тереза промовила: “Я померла у п'ятницю, у день Страстей Господніх, і ось у п'ятницю йду до вічної слави... Мужньо несіть хрест.., відважно переносіть терпіння!” Під кінець додала з любов'ю: “Залишайся з Богом!... Залишайся з Богом! Залишайся з Богом!... “- і перетворилась у легку, білу, ясну хмаринку, яка здійнялася до Неба й зникла.

Єпископ разом з міською владою одразу розпочали канонічне слідство. 23 листопада у присутності свідків відкрили домовину сестри Терези Маргарити й переконалися, що обвуглений слід від руки на дверях ідентичний руці покійниці. Двері, з випаленою на них рукою, шанобливо зберігаються у монастирі.

Я особисто бачив й торкався обвугленого дерева, котре є промовистим доказом того, що душі, які тимчасово або навіки приречені на страждання у потойбічному світі, мучаться у вогні. І щоразу, коли вони, з відомих лише Богові причин, з'являються на землі, все, до чого вони тільки торкаються, носить на собі слід від вогню.

Отже, хоч ми і неспроможні збагнути цю таємницю, проте віримо без найменших сумнівів, що хоч пекельний вогонь і матеріальний, він діє й на душі, завдаючи їм страшних мук.

З книги "Пекло" о. Л. Г. де Сегюр, видавництво "Добра книжка", м. Львів.