У старця Пахомія було багато учнів, які любили його і почитали як святого. Якось, коли вони разом вирушили в глибину пустелі, щоб навідати іншого подвижника, трапився їм на шляху страшний дракон. Злякавшись, учні враз кинулися тікати. Услід за ними побіг і старець. Дорогою додому учні стали осуджувати подвижника, мовляв, не такий він уже і святий, якщо так легко злякався звіра.

Спливли роки. Пахомій постарів, надійшла смертна година. Підійшов до нього один з учнів і каже:

– А пам’ятаєте, отче, як ми зустріли в пустелі лютого дракона? Пригадуєте, як і ви злякалися його?

Старець усміхнувся:

– Звісно, ту мить забути важко. Та тоді я зовсім не злякався! Тебе дивує, чому я втікав? Розумію. Просто в ту мить я подумав собі так: краще мені один раз втекти від дракона, аніж потім усе життя втікати від духу марнославства!

*

«У кожної людини, яка живе на світі, – свій страх.» Хтось боїться втратити маєтки. Когось переслідує жах насильницької смерти. Є і такі, що потоваришували зі страхом самотности чи втрати доброго імені. Запитай себе нині, у цю хвилину: «А чого боюся я?» Склади список речей, які ти найменше хотів би, аби трапилися на твоєму життєвому шляху, а потім… Потім запали свічку перед іконою Христа Чоловіколюбця і помолися! Адже саме Він узяв всі твої страхи і розіп’яв їх разом із Собою на хресному дереві.

Згадай, які перші слова промовив Він до мироносиць, коли воскрес із мертвих: «Не бійтеся!» (Мф. 28:10). І справді, чого боятись, коли з нами так близько Всевишній!? Однак… Господь говорить кожному із нас: «Але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну» (Лк. 12:5). Потрібно боятись втратити ту найінтимнішу єдність, яка криється у формулі З НАМИ БОГ! Потрібно боятися гріха і – знаючи, що за порогом причаївся відвічний злодій-шахрай, щоб відняти найцінніше – пильнувати. Не бійся жити, але бійся помирати, коли знаєш, що життя – це Бог, а смерть – диявол!

Джерело: "Cкажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)