Про авву Ісаакія давно подейкували, ніби він за свою святість удостоївся споглядати Незриме. Однак перед кожним святом цей подвижник поспішав до свого духівника – сповідатися… Якось зустрів його один вчений монах, який згодом став митрополитом, і каже:

– Скажи мені, чесний отче, для чого ти так часто рвешся до сповіді? З яких ще гріхів тобі потрібно каятися, якщо ти такий святий?

Отець Ісаакій хитро примружив очі й повільно відповів:

– Дозволь мені, брате, навести приклад. Бачиш цей стіл? От залиш його в кімнаті із зачиненими дверима та вікнами всього лишень на один тиждень. А тоді прийди і проведи по ньому пальцем. На столі залишиться чиста лінія, а на твоєму пальці – порох, якого ми не помічаємо на ньому, ні тим більше в повітрі. Так і гріхи, великі чи малі, назбируються безперервно, але від них потрібно негайно очищуватися покаянням та сповіддю!

*

Коли боговидець Мойсей спускався із гори Синай, несучи своєму народові скрижалі Заповіту, його обличчя сяяло таким блиском, що він змушений був прикривати покривалом своє обличчя, щоб не осліпити ближніх (див. Вих. 34:33-35).

Заглянь у колиску з немовлям і ти побачиш щось дуже схоже. Дитяче личко сяє так, що здатне повернути усмішку навіть найсумнішій людині на землі. Мимоволі пригадуються слова Спасителя: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8). А той, хто бачить Господа, стає Його відображенням – «сонячним зайчиком» Всевишнього.

Колись ти також був таким немовлям. Потрібно просто повірити в цю істину, і більше нічого! Крізь відчинені вікна і двері твоєї душі пробивалося світло Царства Небесного. Запитуєш: куди воно поділося тепер? І справді, сьогодні, можливо, його вже не видно і, як у похмуру погоду, здається, що казка про сонце тільки наснилася. Однак не гай часу: візьми «ганчірку» покаяння, зітри густу пилюку гріхів – і ти побачиш, що вже завтра хтось усміхнеться, побачивши твою осяяну постать, яка йде в темряву світу, невтомно співаючи: «Христос воскрес»!

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)