Імператор Юліян Відступник, який колись був християнином, але поступово скотився до примітивного поганства, частенько полюбляв глузувати з Ісуса Христа – хулити Його пресвяте ім’я. Бувало, він зневажливо називав Спасителя «Галилейцем», іншим разом – «сином теслі».
Якось, ідучи містом, він побачив сивобородого старця. Це був авва Амфілохій, великий християнський подвижник, який володів від Бога даром прозорливости. Зрівнявшись із ним, володар зареготав і злісно кинув йому:
– Агей, старче! Подейкують, що ти знаєш все. Скажи-но мені, що зараз поробляє твій Галилеєць, син теслі?
Авва Амфілохій спокійно погладив свою бороду, звів очі до неба, якось дивно кивнув головою і відповів:
– Імператоре, не гнівайся, але в цей час Він вистругує тобі дошки на домовину…
Дуже скоро слова цього пророцтва здійснилися: 26 червня 363 р. у битві з персами при Маранзі Юліян отримав три поранення, від яких помер. Близько 450 р. Теодорит Кирський записав, що перед смертю імператор голосно схлипнув і прохрипів страшні слова: «Ти, Галилейцю, переміг мене, переміг…»
*
Князь Володимир Великий значну частину свого життя, навпаки, не хотів ближче знайомитися з Христом. Він бачив довкола сліди Галилейця, помічав і Його ласкаву усмішку, і навіть голос Його із дитинства в бабусиних словах не раз вчувався уві сні. Хто стримував князя у своїх міцних та холодних обіймах, він добре знав: ось Перун насупив брови і злісно прикривався армією руських дружинників; за ним і Сварог з юрбою селян-хліборобів кивав пальцем: «Зась!»; Стрибог люто вітряним вихором промчався палатами двору, а що вже казати про мстивого Ярила… Скільки їх старалися завадити Теслі, Який з любов’ю бажав направити двері людського серця і зупинити протяг нечистоти. Але все було даремно: Володимир Великий, ніби з останніх сил, таки подав руку Ісусові. Йшов 988 рік, коли рубанок Йосифового названого Сина діткнувся їхніх бовванів. Цього разу вже не Юліан Відступник, а всі мерзенні демони Русі завили пронизливим голосом: «Ти нас переміг, Галилейцю!» Було б так відрадно, якби ці ж слова звитяги пролунали й у ніч з 6 на 7 липня над головами тих, котрі зібрались по лісах та берегах, щоб воскресити голодного Купала, вернути йому стародавні права й нагодувати енергією спалених жертв! Як би хотілося, щоб наша молодь відмовилася носити в собі водночас і Юліяна, і Володимира, адже сам Христос сказав, що двом панам служити нам не вільно! (див. Мф. 6:24).
Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)