Один києво-печерський подвижник, сидячи якось у себе в келії і творячи «Ісусову молитву», почув дивні звуки, що долинали з умивальника. Підій- шовши ближче, він вельми здивувався - там у воді вовтузилось бісеня. Недовго думаючи, старець взяв хрест і поклав його зверху на умивальник.
Опинившись під ним, нечистий закричав пронизливим голосом:
-Забери цей жахливий предмет, він мене лякає!
Подвижник вирішив схитрувати:
-Гаразд, негіднику, я заберу, але спершу ти мусиш заспівати ту пісню, котру співав, ще будучи світлим ангелом! Бісеня нервово захитало головою:
- Ні-ні, тільки не це, я не можу згадати її слів - забув уже давно!
Однак старець не поступався:
- Ну то вмить перехрещу тебе ним!
Бісеня одразу заблагало:
- О ні! Я спробую згадати!
І тут воно стало скрипіти-кректати-фальшивити, адже голос уже давно був не світло-ангельським, та й слів точно не пам'ятало. Однак поступово звуки стали чіткішими, а мова м'якшою, і в якийсь момент воно раптом на всі груди заспівало так, як колись... У цю хвилю з умивальника вилетіло, випромінюю- чи ясне світло, прекрасне ангеля.

*

Не раз, борсаючись у водах життєвих буднів, доводиться людині опинитись під спасаючим хрестом люблячого Господа. Це може бути раптова недуга, якесь випробування, неочікувані труднощі чи певна проблема. Тінь хреста, що падає на нас, здається, інколи заступає світло і саме сонце. Наша поведінка в такі миті часто мало чим різниться від тієї, яку продемонстрував уже згаданий персонаж Патерика. Ми просимо відпустити нас, лякаючись і тремтячи всім своїм єством; запитуємо, вдивляючись у Небо, чому це мало статися саме з нами, а не з поганим сусідом наприклад; вдаємось до хитрощів, укладаючи угоди з Тим, кого звуть Ветхий Деньми - Творцем... А коли серце промовляє: «Прослав Його так, як ніколи в житті, подякуй за все і посміхнись новому дню!», ми зі скрипом торочимо одне і те ж: «Ні, тільки не це, я не можу! Я ж хочу свого!» Недаремно святитель Йоан Золотоустий промовив безсмертні й водночас глибокі слова: «Нещасливою є зовсім не та людина, котра чогось в житті не має, а та, котра, маючи все, дуже сильно прагне чогось такого, чим у цю мить володіти не може!» Воїстину, не тільки Царство Небесне, але й дорога до вогненного пекла починається з того місця, на якому стоїш.
Роздумуючи отак, хочеться побажати одного: поки ще є час і не пізно, усіма клітинами свого тіла, своїм диханням, прагненням, думкою та словами стати єдиною прославою Того, хто є сенсом і сповненням нашого життя, - Господа Бога!

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)