Якось, виходячи з обителі, святий Франциск зустрів брата Юніпера. Цей монах був простою та щирою людиною, яку важко було не любити. Порівнявшись із ним, отець привітно промовив:

– Брате Юніпере, ходімо разом зі мною, будемо проповідувати!

Почувши ці слова, інок помітно зніяковів і, опустивши очі додолу, стиха відповів:

– Отче святий, ти ж знаєш, який я неграмотний. Як же ж мені проповідувати? Святий Франциск, вдавши, що не чує, і далі наполягав, і той погодився. Йшли вони вулицями всього міста, молячись у тиші за тих людей, які працювали в майстернях і на полях. Діточкам та знедоленим дарували усмішку та ніжність. Зі старшими перекидались кількома словами. Особливо зупинялися біля хворих. Якійсь жінці допомогли нести важкий глечик з водою. Коли ж вони обійшли так кілька разів містечко, святий Франциск сказав:

– Ось і все, брате Юніпере, настав час повертатися до обителі.

Почувши ці слова, монах здивувався і несміливо запитав:

– А як же ж наша проповідь? Коли ми розпочнемо це робити?

Франциск посміхнувся і відповів:

– Та проповідували ми вже, проповідували… Цього цілком достатньо…

*

Все у світі має свій початок і свій кінець. Маленькі струмочки стають ріками, які своєю чергою утворюють моря та океани… Ножне промовлене слово летить з уст людини до вуха слухача, будучи перед тим народженим у людському серці та умі… Тисячі ж проповідей, які щодня несуться світом передзвоном Благої Вісти, свій початок беруть з ВИФЛЕЄМСЬКОЇ СТАЄНКИ, де дві тисячі років тому сталась подія, яка зламала хід цілої історії… Була непроглядна темрява (як у духовному, так і в буквальному значенні), яку раптово розігнало ніжне і тихе світло… ХРИСТОС НАРОДИВСЯ, ПРИЙШОВ МЕСІЯ!

Світити в темряві – ось завдання, яке, наче дивовижну естафету, перейняли ті, котрі «не можуть бути більшими за свого Пана» (див. Ін. 15:20), люди з прекрасним найменням «християни». Хтось подумав собі, що нести Євангеліє з дому в дім, від сердець до сердець – завдання для вибраних, навчених, вимуштрованих ораторів… Правда, є й такі. Однак… Однак відповіддю людей світу на їхні повчання так часто стають такі слова: «Та він так мусить говорити, бо його цього навчили!» Або ж: «Йому гроші за це платять, от і проповідує тут!»

Ні, не словами потрібно сьогодні нести світло Благої Вісти в темряву сучасности, не словами!!! Богослов Павло Євдокимов це чудово підсумував у своїй книзі «Незбагненна Божа любов» таким реченням: «Самих проповідей вже не досить, годинник історії пробив час, коли треба не говорити про Христа, а стати Христом, місцем Його присутности та Його словом». Люди повинні бачити приклад життя. Не горіти полум’ям любові сьогодні не має права жоден християнин. Так-так, потрібно саме палати, щоб іншим стало з першого погляду зрозуміло, що є хтось, хто прийшов у цю задушливу кімнату зі свіжого повітря і знає дорогу туди, де є повнота буття!

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)