Одного разу отець Павло, покинувши скит, приїхав до міста у справах чернечої спільноти. Стомлений дорогою, старенький вирішив зайти у громадську їдальню. Замовивши собі обід та вибравши вільне місце, він спохопився, що забув узяти ложку. Довелося на хвильку залишити їжу на столі.
Повернувшись, отець Павло застав таку картину: на його місці сидів незнайомець, який спокійненько, не соромлячись нікого, наминав його смачний борщик. Що ж робити? Прогнати нахабу було б зовсім не по-християнськи. Отець вирішив виявити приклад смирення. Він взяв чисту тарілку і мовчки відлив половину борщу собі. Так само вчинив і з другою стравою та компотом... Ну ось трапеза і підійшла до кінця, незнайомець без будь-яких емоцій встав та, навіть не подякувавши старцю, пішов геть. За якийсь час до виходу пошкандибав і наш смиренний старець. Однак тільки-но він хотів залишити їдальню, як почув за спиною строгий голос господині-кухарки: «Пане! Що ж ви так скоро йдете, навіть не торкнувшись до свого обіду?!» Говорячи це, вона пальцем вказувала на сусідній столик, де вистигали недоторкані страви отця Павла... Хто ж був той невідомий святий подвижник, який без нарікань дозволив старцю розділити свою скром- ну трапезу? Напевно, це так і залишиться назавжди таємницею.

*

Життя сучасних людей у великих містах (і не тільки) дуже часто нагадує спосіб існування обивателів непроглядних джунглів, які керуються правилом: «Потрібно вижити попри все і незважаючи на всіх! Якщо ти не з'їси його зараз, то він пожере тебе потім!» І, здається, всі навколо вже так звикли боротися за своє виживання, що при тім зовсім забули про гідність істоти, яка має горде ім'я «ЛЮДИНА», Якщо хтось одягне на себе лахміття або ж поводиться дивно, ми спішимо сказати: «Тобі це не личить, брате! Ти маєш виглядати пристойно, будь людиною!» І, о парадокс, чисто тваринні інстинкти у виявах агресії (як самозахист чи самоутвердження) ми розцінюємо як адекватну реакцію сильної особистости, яку варто нагородити бурхливими оплесками. А жаль! Хижак як хижак! й ікла гострі, й кігті випнуті... Хочемо бути як боги за древньою намовою нечистого, а ще так далеко перебуваємо на шляху до повноти людяности! «Ось чоловік!» (Йо. 19, 5) - вказуючи на Христа, промовляє холоднокровний Пилат, наче вчитель з анатомії духовности. Пригляньмося уважно до Спасителя! Адже саме Він сказав нам: «Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем!» (Мт. 11, 28).

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)