Отець Аввакум, будучи вже сивочолим старцем, дуже любив подорожувати. Ні, не для своєї розваги робив він це, і навіть не для власного інформативно-пізнавального збагачення. Він ніс людям Христа, даруючи Його сяйво мудрим словом та порадою. Якось, увійшовши в одне село, подвижник постукав у двері першої-ліпшої хатинки і попросився на нічліг. Чоловік та жінка, які мешкали там зі своїми діточками, радо прийняли благочестивого гостя. Однак серед глибокої ночі старець пробудився від страшних криків та прокльонів. Ця подружня пара, не поділивши щось між собою, у жахливому гніві лаялася. І так тривало аж до самого ранку. Наступного дня, коли настав час прощатися і простувати далі, отець Аввакум відвів убік господиню дому і вручив їй дивну пляшечку із невідомою рідиною. Коли вона запитала, що це таке, він відповів: «Це божественний еліксир примирення. Кожного разу, коли знову назріватиме буря сімейного конфлікту, набирай 15 крапель, клади їх собі під язик, але в жодному разі не ковтай!» І вони розпрощалися. За кілька років старець Аввакум знову проходив через це село. Як і тоді, він постукав у двері того самого дому. Побачивши подвижника, господарі з радістю та любов’ю взялися частувати його і запитувати:

– Скажи, отче святий, у чому ж полягає секрет цілющого еліксиру? З яких складників він готується?

Аввакум посміхнувся і відповів:

– Та то була звичайнісінька свячена вода, а секрет – це ваша віра в примирення! Христос посеред нас!

*

Як добре, коли в темряву проникає світло! Відразу стає легко на душі, з’являється впевненість у собі, бажання жити. Можна вже не переживати, що по дорозі наткнешся на якусь стіну чи стовп або ж, чого доброго, впадеш у вириту кимсь яму. Недаремно ж прихід Ісуса Христа на землю (яка була оповита темрявою гріха і незнання) супроводжувався сяйвом Вифлеємської зорі. Вона, неначе перший проповідник-місіонер, роз’яснювала тим, хто шукав (волхвам), і тим, хто очікував (пастухам), суть Божого воплочення. Вже пізніше святий апостол і євангелист Іван писатиме: «Було Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ» (1:9). Коли людина не знає причини своєї хвороби, то йде туди, де її просвітлять – на рентген. Тільки після цього вона зможе правильно оцінити свій стан і вжити належних заходів. При світлі ж Христового приходу людина теж починає бачити… Що? Найперше те, що не хтось сторонній є винуватцем її нещасть та неспокою, а вона сама, точніше, той духовний вірус, якому дозволено було поселитися близько серця. Саме з ним і потрібно боротися не опускаючи рук, аж до останнього віддиху. А коли настане видужання, необхідно нести світло Новонародженого у світ так, як це робив отець Аввакум, щоби Господь міг оселитися «весь у всьому».

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)