Один монастир одержав нового намісника. Цю лаврську посаду обійняв суворий єромонах - Гавриїл. Всі його дуже боялися через непередбачувану поведінку і жорстку вдачу.
Якось влітку сюди прибув молодий хлопчина, який нібито мав дуже світле бажання - вступити у лави славних подвижників. Ясна річ, що спершу Йому потрібно було зустрітися із самим намісником. Коли отець Гавриїл побачив перед собою юнака, зміряв його поглядом з голови до ніг, а тоді холодно спитав:
- Чого хочеш?
- Бути монахом цього монастиря! - сміливо випалив хлопець.
Намісник спохмурнів і далі розпитує:
А дотримуватися абсолютного послуху зможеш?
Кандидат у монахи зрадів неймовірно і сказав:
- Ще б пак! Все, що тільки накажете!
Хитро посміхнувшись, отець Гавриїл промовив:
- Ну раз так, то... Бачиш, там вдалині іде старець. Його звати отець Мелхиседек. Іди і дай йому доброго прочухана!
Хлопчина, недовго думаючи, чкурнув туди, де майоріла постать святця, і... з розгону зацідив йому копняка. Старець відлетів убік, неначе гумовий м'ячик, але відразу, оговтавшись, впав на коліна перед хлопцем і застогнав: «Прости, пробач мені, брате!» Проте горе-послушник цих слів уже не слухав, він радо поспішав до свого (як гадав) нового керівника, вважаючи, що добре впорався із першим завданням. Однак дуже скоро довелось йому розчаруватися. Отець-намісник, зсунувши брови докупи, роздратовано вигукнув: «Ну і дурень ти, а не послушник!» Дав йому грошей на дорогу назад і побрів у свої апартаменти...

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)