Старець Афіноген був по-справжньому блаженний у Бозі. Його похила постава неначе промовляла, що він - лиш немічна беззахисна тростина, якою колише у полі вітер. Та насправді... Він був страшний! Ні, просто жахливий... в очах чисельної армії піднебесних духів злоби! Більше половини свого життя Божий воїн Афіноген боровся полум'яною молитвою із хмарою бісів, які мучили тих чи інших людей - мешканців радянської атеїстичної темряви. Кажуть, інколи достатньо було якогось нещасного силою заштовхати у келію подвижника, як у ту ж мить всі ворожі ординці залишалися за дверима і ніколи більше не могли повернутися до свого звичного пристанку. Одного разу немічному подвижнику допомагав купатися у лазні отець Рафаїл. У якусь мить він на хвильку відвернувся від старця, щоб узяти губку і намилити її. Коли ж отець знову глянув на Афіногена - оторопів. Його тіло просто неру-омо висіло у повітрі над кам'яною банною лавкою. Старець на його очах повільно опустився вниз і не- вдоволено спитав: «Що, бачив? Мовчи, нікому про це не говори! То були вони - біси! Хотіли, негідники, розбити мене об камінь, але Матір Божа цього не допустила. Мовчи і нікому цього не повідай, аж поки моя душа не спочине у Господі...!»

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)