Десь далеко на Кавказі жив, а може, живе ще й досі, славний монах з чудовим ангельським іменем - Рафаїл. За його духовними порадами звідусіль з'їжджались різні люди, щоб повернутись додому, як кажуть очевидці, щасливими та умиротвореними. Одного разу цей старець розповів нам дуже див- ну байку. Хочете почути? Ну, тоді сідайте зручніше і слухайте.
 Колись, дуже давно, а може, недавно, був собі на світі один чоловік. Мав він аж трьох приятелів. Однак, по правді, то любив він тільки двох, а третього - просто не міг терпіти. Та одного разу сталося щось неочікуване. Наш герой змушений був виру- шати у далеку дорогу. Почувши цю звістку, перший товариш зразу покинув його. Другий погодився від- провадити нашого героя лише до воріт міста. І тільки третій приятель, якого він так недолюблював, пішов з ним аж до кінця.
 Ось і баєчці кінець, а хто слухав... А хто слухав уважно, чи зрозумів її мораль? Авжеж, що ні. Хто всі ці люди? Відповідь дуже проста: чоловік, який має вирушити у мандрівку - всі ми (ти і я), що стоїмо перед лицем смерти (життя вічного). Перший приятель, якого так любимо і який найшвидше нас покидає у момент розставання душі з тілом - це гроші, слава, влада, розкоші. Покійника вони вже не потребують, тому і залишають відразу. Другий приятель, який теж є у списку наших фаворитів - це родина (чоловік/дружина, діти, внуки). Вони відпроваджують мерця до воріт міста, тобто на цвинтар. Опісля ж настає поступове забуття. Натомість третій приятель, якого так не любимо це добрі вчинки. Як важко змусити себе творити добрі діла, як довго думаємо варто чи ні, вигідно чи краще почекати... Втім, саме він піде з нами перед престол Всевишнього і буде єдиний потрібний, щоб помогти поселитись в оселях праведних. Задумайся, християнине!

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)