Коли приходить справжня любов?Любов – слово, що приносить радість та досвід недостатньої майстерності у її вираженні. Досвідчуючи почуття любові наштовхуємось на особисті інтимні переживання цінності, де у кожному серцебитті проходить довга мить, яка могла б тривати вічно. Любити – це означає дарувати себе іншому та вміти достойно прийняти віддане тобі серце коханої людини. Ці дії виявляють нашу відкритість та довіру до любленої особи. Саме у блаженному пориві закоханості можна відчути невимовну втіху серед мовчазного спілкування з іншою особою. Ці почуття знайомі людям, які хоча б раз переживали любов у своєму житті.

Корені первісної любові беруть свій початок у Бозі, який зробив важливий акт у розвитку створеного світу. Він змінив його, зробив крок уперед, створивши людину. Дія Бога відносно людини є вагомою, адже відрізняється за своїм типом від усіх інших сотворінь. Коли ж Творець створив Єву, то Адам подивившись на неї не побачив у ній різниці, не сказав: «Хто вона?», а мовив: «Я це я, а вона – це частинка мене» (пор. Бут. 2, 23). Отже, чоловік і жінка були схожими один на одного, були одним цілим, адже Дух Господній перебував у них.

Після первородного гріха наші прародичі намагалися відновити єдність з Богом вже не через прямий стосунок до Творця, а через почуття, бо після гріхопадіння вони побачили свою наготу. Ця нагота свідчила про те, що їхня первісна взаємна подібність затьмарилась.Святе Письмо розповідає, що в той момент вони не пізнали себе глибше, а зрозуміли це в значенні сексуального володіння. Рівень первісної любові спотворився. Любов же тепер часто асоціюють з даруванням себе, а деколи з жагою, тваринним інстинктом, а інколи вона стає зростом високих почуттів. У нашому занепалому світі все ще існує чистота божественної любові, яка може стати реальністю у стосунках між чоловіком і жінкою, але за неї треба боротися для того, щоб йти у напрямку до ідеалу людської любові тут, у нашому земному житті. Це стає можливим через Господню благодать, що вповні проявилася в Ісусі Христі та має своє запевнення у Церкві.

Хтось з мудрих сказав, що Дух Божий присутній у нашій любові, як сонце присутнє в кожнім своїм промені. Як християни знаємо, незрівнянний образ любові є виражений у 13 главі Першого послання до Коринтян, до якого ми покликані, зважаючи на особисті таланти та принципи. Святі Отці вчать, що пожадання походить від помислів, які ведуть до слів та конкретних діл. Натомість багато хто звик вважати, що почуття закоханості є насправді чистим почуттям, яке не несе у собі гріха. Як одне так і друге має в собі конкретні аспекти у виявленні любові, що можуть проявляти свої самодостатні риси, які затемнюють справжній її вигляд. Отож, пожадання і закоханість – це любов чи просто її вияв? У житті є досить багато таких ситуацій, де проявляється одне і друге, адже кожен приклад вираження любові є унікальним, його не можна звести до загальних ситуацій, бо відноситься до інтимної сфери. Хочу лише заторкнути найбільш поширені такі випадки.

Звичайне статеве жадання не може повністю входити у поняття любові. Наприклад, коли бачимо у фільмах таких собі хтивих чоловіків-мисливців, які полюють на здобич, то вони насправді не бажають якусь жінку, вони просто хочуть отримати задоволення. Це найпримітивніше, що може бути, тут немає місця для цінності особи. Хоча ставлення до нашого тіла не має бути зневажливим або достойним абсолютної величі, оскільки тіло є однією зі складових людської особистості. Досить цікаво інтерпретовував своє тіло св. Франциск з Асижу називаючи його «брат осел». Ось як це охарактеризував християнський письменник і апологет Клайв Стейплз Люїс: «Осел – це дуже доречно, бо ніхто при своєму розумі не може ні відчувати глибокої поваги, ані ненавидіти віслюка. Це надто незграбний інструмент для того, щоб передати музику любові, хіба що ми можемо обіграти і полюбити саму його незграбність». Однак тіло є храмом Святого Духа, який потрібно берегти і шанувати. Будучи спорідненим з тілом Христовим і з’єднаним з Христом, християнин отримує від Нього силу, щоб умертвити гріховність у тілі, «щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити» (Рим. 6, 6).

У зв’язку з цим, багато хто погодиться, говорячи, що справжня любов приходить з відчуттям закоханості. Хлопець чи дівчина переживаючи стан закоханості бачить цінність протилежної статі, у якому приємно знаходитись біля своєї коханої, насолоджуватися її присутністю. У тій хвилині ніби зникає схильність до чуттєвого захоплення і здається, що весь світ стає прекрасним, якщо існує об’єкт кохання. Звичайно, це насправді чудове переживання, але знаємо, що згодом воно зникає або періодично з’являється, а натомість приходять інші риси любові: відповідальність обов’язок, вірність. А якщо закоханість стає ідолом, то після нього важко перейти на наступний етап спільного життя, а відчуття блаженного стану може легко звестися до звичайного сексуального потягу.

Так от, що може дати нам це почуття у майбутньому подружньому житті? Стан закоханості має своє конкретне завдання: відкрити нам якою може бути майбутня любов, але це вже завдання для кожної особи. Тому, подружнє життя є не тільки радістю, але й спільним обов’язком. Це питання вдало висвітлив Святіший Отець Іван Павло ІІ у творі «Любов і відповідальність». Назва його праці чудово віддзеркалює невіддільність двох понять у спільному житті. Це варто пам’ятати і нам, якщо маємо бажання будувати цілісні стосунки у взаємній довірі у турботі за майбутнє взаємних почуттів.


бр. Яків Шумило ЧСВВ


Християнський портал КІРІОС за матеріалами velychlviv.