«Маємо бути один до одного вирозумілими», - бр. Онуфрій Князевич, ЧСВВПро особливості чернечого покликання та монашого побуту у розмові з бр. Онуфрієм Князевичем, ЧСВВ, скромним і працьовитим ченцем монастиря св. Онуфрія у Львові.

Розкажіть, будь ласка, про вашу дорогу до монастиря

Моє монаше покликання зроджувалося, коли УГКЦ виходила з підпілля. Одного дня до мене прийшов один побожний чоловік, який попри часи переслідування Церкви активно молився разом з багатьма священиками, та запропонував мені навчатися у підпільній семінарії, що знаходилася у Яремчі. Більшість з хлопців, які там навчалися, ставали неодруженими священиками. Ми приїхали туди до о. Михайла Косила і я не тільки з ним поговорив на цю тему, але й посповідався. Це пов’язано з такою цікавою традицією, що, коли хтось перший раз приїжджав до о. Михайла, то він заохочував людину до сповіді з цілого життя. Відтоді я часто туди навідувався, коли працював на роботі, а також прислуговував й дякував під час Богослужінь.

Згодом, коли відкрили Духовну семінарію в Івано-Франківську, я поїхав до її ректора – владики Іринея Білика, ЧСВВ, який порадив мені йти в монастир. Все ж, я не дав одразу свою згоду, ще думав над цим, молився, як маю поступити, але згодом вирішив приїхати до Крехівського монастиря і там залишився служити Богові, пізнавати своє покликання та Василіянський Чин, і, здається, трохи пізнав (сміється). Довго мені там прийшлося пізнавати, адже був у Крехові 24 роки.

Яка в цьому місці панувала атмосфера?

Дуже цікаво було молитися, адже монахів була сотня, а тому під час хорової молитви створювалася цікава симфонія. А ввечері вражала тиша. Після вечірніх молитов, якщо браття йшли коридором, то було чути лише шелест габіта. Якщо ж говорили – то лише пошепки. Це було вражаюче.

Яке служіння ви виконували під час новіціату?

Спочатку я відвідував хворих. Згодом був «ангелом» (чернець, який опікується вступниками до монашого життя – ред.). Наприкінці новіціату мені доручили виконання обов’язків на кухні, де я навчився пекти хліб.

Назвіть кілька визначальних монаших орієнтирів, які, на вашу думку, допомагають йти дорогою зростання у святості?

Для мене – це Правила нашого Чину, які вказують на наші обов’язки та як маємо молитися. Думаю також, що для поступу дуже добре, коли настоятелі бачать в чомусь занедбання і тому важливо, щоб настоятелі не боялись давати ченцям зауваження й покути задля особистого зростання.

У Святому Письмі читаємо: «Як любо, як мило, коли брати живуть укупі» (Пс. 133). Що для вас означає зростати у братній любові всередині немалої чернечої спільноти?

Найперше, йдеться про вправляння у чеснотах, адже часто це робити важко. Можна, наприклад, виділити чесноту терпеливості, яка у будь-якому життєвому стані не буде даремною. Апостол Павло у посланні до Галатів каже: «Носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа». Маємо бути один до одного вирозумілими, і тоді не буде якихось непорозумінь чи конфліктів у спільноті. Ми повинні сприймати один одного таким, яким він є.

Який приклад для наслідування ви спостерігали серед старших ченців?

Можна багато перелічувати, але найбільший приклад я бачив у молитві. Ніколи не було так, що старші отці занедбували молитву. Вони завжди були присутні на молитві. А відтак вони відзначалися перебуванням у праці. Наприклад, пам’ятаю, що старенький бр. Тимотей з Крехова ніколи не дармував. Коли бачив, що немає роботи на кухні, коли нас було там досить, то він йшов на город і там працював, готував ґрунт для майбутнього врожаю тощо.

Думаю, що буде цікаво від вас почути про особливості святкування Різдва у монастирській спільноті.

Нічого особливого, напевно, не скажу. Найперше йдеться, як це буває, про накопичення обов’язків перед святами. Треба ретельно приготуватись, щоб добре провести цей час. Коли у Крехові наближалося свято, то настоятелі піклувались за створення відповідної атмосфери, щоб молоді хлопці почували себе затишно, щоб нічого не бракувало за столом.

Так само тут, у Львові, де маю обов’язки на кухні, то відповідно переймаюся більше за кухню. Крім того, не забуваю й за молитву. У різдвяний період маємо чудові Богослужіння, літургійні читання, які повинні спонукати нас думати більше про небесне, чим про туземні справи, які також повинні виконуватись в монастирі або за його мурами.

Ваші різдвяні побажання читачам нашого сайту.

Злагоди, миру, терпеливості й радості, щоб дійсно всі могли відчути, що Бог є з нами. Бажаю, щоб люди пізнали, що ми Богом люблені, а Ісус прийшов заради кожного з нас.

У час, коли Христос народжувався, було непросто. Зараз же, ця подія повинна приносити радість, адже Бог прийшов до нас, щоб принести потіху для нашої душі, визволяючи від гріха і тих нещасть, які позбавляють людину Бога.

Розмовляв д. Яків Шумило, ЧСВВ

 

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на osbm.in.ua