Адміністрація християнського порталу Кіріос, звернулася з проханням до Владики Ігоря (Ісіченка), Архиєпископа Харківсько-Полтавського УАПЦ з проханням прокоментувати пропозицію глави РПЦ Патріарха Кирила про приєднання УАПЦ до РПЦ, яку він висловив в часі свого останнього візиту в Україну.

Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

Архиєпископ Ігор (Ісіченко):

- Ідея прихованої інкорпорації УАПЦ Московським Патріярхатом не нова. Навпаки – вона супроводжує УАПЦ від часу її відродження в Україні. Відразу після провалу серпневого путчу 1991 р. в колишньому Львівському обкомі Компартії України проводили обшук. І ось там виявили сліди проєкту зарубіжних спецслужб, метою якого була ізоляція УАПЦ в Галичині, її протиставлення УГКЦ й приховане підпорядкування Московському Патріярхові зі збереженням позірної автокефалії. Здається, цей проєкт так і називався: «Автокефалія». Частково його таки вдалося реалізувати: не відбулося повного об’єднання материкової частини УАПЦ з українськими православними юрисдикціями на Заході, збереглася диспропорція в розмірах галицьких і наддніпрянських єпархій. Зрештою, кожен із розколів в УАПЦ так чи інакше мотивувався протистоянням виконавців проєкту спецслужб і прихильників збереження канонічної вірности предстоятелеві УАПЦ в діяспорі. Але, попри всі розколи, УАПЦ зберегла свою ідентичність. А східноукраїнська частина УАПЦ, згідно з ухвалами Помісного Собору 2000 р., визнала за свого духовного очільника Блаженнішого митрополита Константина.

Мене самого, не встиг я прийняти єпископський сан, ще влітку 1993 р. намагалися випробувати, допитуючись про моє ставлення до перспективи замаскованого входження під юрисдикцію московського патріярха зі збереженням видимости самоврядування УАПЦ. Одержавши однозначну відповідь, потім таких розмов зі мною вже не заводили. Хоча пропозиції конфіденційної зустрічі з тодішнім керівником Відділу зовнішніх церковних зносин митрополитом Кирилом (Гундяєвим) надходили.

Те, що на великодні свята 2011 р. було відверто згадано про пропозиції приєднання до РПЦ, свідчить, отже, не про появу якісно нових ідей – повторюю, ідея використати УАПЦ для підпорядкування Київської Церкви Москві не нова, - а про зондування громадської думки за нових суспільних умов, коли зближення з Москвою стало головною засадою державної доктрини. Лідери тієї частини УАПЦ, яка після смерти Патріярха Димитрія всупереч ухвалам Помісного собору 2000 р. відмовилася визнати своїм духовним провідником митрополита УАПЦ в діяспорі Константина, вже провели певну підготовчу роботу в своєму середовищі. Принаймні двічі декларувався початок сепаратних перемовин УАПЦ з УПЦ-МП, прийнято документи, що засуджують ідеологічні засади «старої» УАПЦ, звинуваченої в «етнофілетизмі», наприкінці 2010 р. накреслено завдання уніфікувати статутні документи УАПЦ та Московського Патріярхату, позбуваючись властивої Київській Церкві соборноправности. Доктрина цієї частини УАПЦ формується в Києво-Печерській лаврі або й далі на півночі, а оприлюднюється устами архиєпископа Іоана Модзалевського, жителя Москви, цілком чужого українській помісній традиції.

Однак я б не фаталізував недавні скандальні заяви, популяризовані ласими до скандалів мас-медіа. Попри чисельну перевагу над громадами, що зберегли вірність митрополитові УАПЦ в діяспорі, альтернативна частина УАПЦ в своїй абсолютній більшості не приймає деструктивних ідей власного проводу. Важко уявити собі хоча б одну громаду Львівської, Рівненсько-Волинської або Івано-Франківської єпархій УАПЦ, яка б свідомо перейшла під юрисдикцію московського патріярха. Єпархіяльні собори критично оцінюють ідеї власного проводу й наполягають на поверненні до соборного життя. Подільські громади не так давно висловили були свою критичну позицію в дуже жорсткій формі. Тому, всупереч Статутові УАПЦ, який вимагає скликати Помісний Собор раз на три роки, вищий орган управління УАПЦ не збирався вже протягом 11 років. І заяви лідерів альтернативної УАПЦ аж ніяк не можна ототожнювати з загальноцерковною позицією. Вони швидше засвідчують лояльність до політики державних еліт та прагнення виконати настанови зарубіжних і київських політтехнологів, не відображаючи позицій критично наставленої пастви.{jcomments off}