Кардинал Любомир Гузар

Аудіокнига «Суспільство і влада», записана Любомиром Гузаром у вигляді бесіди з Лесею Оробець, стала гідною відповіддю на масовану владну пропаганду лише однієї «правильної» конфесії.

Це припущення, висловлене Блаженнішим Любомиром Гузаром, варто сприймати як твердження. І справді - в епоху електронних мас-медіа Церква не може собі дозволити нехтувати таким потужним засобом розповсюдження інформації.

Аудіокнига «Суспільство і влада», записана Предстоятелем УГКЦ у вигляді бесіди з народним депутатом-опозиціонером Лесею Оробець, стала гідною відповіддю на масовану владну пропаганду лише однієї «правильної» конфесії. До справжнього балансу ще далеко, але ініціатори розмови обіцяють не зупинятися на досягнутому. Це бажання можна тільки гаряче вітати, бо депутати у рясах (так називається одна з глав «Суспільства і влади»), на жаль, зовсім утратили почуття реальності.

Аудіокнига «Суспільство і влада», записана Предстоятелем УГКЦ у вигляді бесіди з народним депутатом-опозиціонером Лесею Оробець, стала гідною відповіддю на масовану владну пропаганду лише однієї «правильної» конфесії. До справжнього балансу ще далеко, але ініціатори розмови обіцяють не зупинятися на досягнутому. Це бажання можна тільки гаряче вітати, бо депутати у рясах (так називається одна з глав «Суспільства і влади»), на жаль, зовсім утратили почуття реальності. Три роки тому я займався журналістським розслідуванням щодо політичної пропаганди у церквах і зовсім не випадково завітав у книгарню Києво-Печерської лаври, що належить, як відомо, до УПЦ МП. Відомо також, що намісник лаври Павло Лебідь є депутатом Київради від Партії регіонів, тож у цій книгарні я розраховував знайти багато цікавого і не помилився! Найкраще місце на полицях святі отці віддали книжці «Россия перед Вторым Пришествием. Пророчества русских святых» (Издание осуществлено при финансовом содействии Банка Храма Христа Спасителя). У цій антології зібрано цілу купу цитат та пліток у вигляді версій, а мета всього - досить прозора: посилити параноїдальну манію росіян щодо численних змов проти них багатьох «нечистих» народів. Ось типовий уривок: «Отстаивая всеми законными мерами свое существование от опасностей еврейского симбиозиса, христианские народы обязаны с кротостью и покорностью воле Божией терпеть среди себя еврейский народ, как неизбежное и нужное для целей Провидения зло, как они по тем же побуждениям терпят болезни, голод, саранчу и т.д.» (стор. 388-389) Я поцікавився у прес-секретаря УПЦ МП Георгія Коваленка, навіщо Церква торгує ксенофобією? «Тому що вона користується попитом», - була мені відповідь. Такий жахливий цинізм, імовірно, є наслідком тяжкої моральної катастрофи, що зазнала ця церква у ХХ сторіччі - необхідності співіснувати з агресивним комуністичним атеїзмом.

Але ж, на щастя, ми маємо цьому гідну альтернативу: Віктор Янукович із Миколою Азаровим ходять до лаври - Леся Оробець записує аудіокниги з Любомиром Гузаром. У той час коли одні конфесії використовують мас-медіа для сумнівної пропаганди, інші - для того, щоби спонукати людей замислитися над фактами та подіями щоденного існування.

Не дивно, що темою першої розмови з Предстоятелем стали відносини суспільства та влади, бо за останній рік вони в нас рухаються у явно хибному напрямку. Блаженніший Любомир справедливо підкреслює, що політик має служити власному народові. Але в Україні склалася особлива ситуація, коли в народу є щонайменше два різних бачення того, як йому треба служити. Третину українців, схоже, цілком задовольняють дії влади. Але чи насправді влада почувається прислужником хоча б відносно них? Чи може прислужник називати свого хазяїна холуєм, козлом, рядженим? Звісно, він має таку можливість, якщо йому цілком байдуже до наслідків - тобто якщо він бути прислужником далі не збирається, бо цілком природно, що після таких слів хазяїн прожене недбалого та дурного слугу. Питання лише в тому, коли це станеться.

«Політик мусить бути чесним», - справедливо зауважує Блаженніший Любомир. Але ж ледь не щодня ми спостерігаємо в мас-медіа брехню наших політиків, і з цього варто зробити два припущення: або вони не є політиками і тільки прикидаються ними, або свідомо порушують один із головних пунктів власного професійного кодексу, упевнені у власній безкарності. Бо якщо б вони боялися кари, то вже завтра ми б не побачили на владному небосхилі восьми з десятьох «небожителів».

«Політик може бути добрим, а якщо може - то й повинен!» - зауважує Блаженніший Любомир. Ця проста максима в українських умовах чомусь діє дуже вибірково. Як інакше пояснити, що наші політики б'ють та катують своїх колег та співгромадян? Як пояснити, що вони збагачуються за рахунок державного бюджету? Чи є добрим той губернатор, що вимагав від громадян зібрати гроші на ремонт доріг, а сам при цьому їздив на шикарному авто? Він може бути хитрим, спритним, лицемірним, але не добрим.

Дуже прикметною рисою книги є відсутність прямих імперативних «настанов пастві». Блаженніший Любомир або натякає, або розповідає історії-притчі - слухач сам має згадати і зрозуміти, про що, власне, йдеться. Це прямо випливає з релігійної концепції, озвученої Предстоятелем УГКЦ: «Господь Бог є єдиним в цілому світі, хто дуже консеквентно респектує (послідовно поважає. - О.Ш.) людську свободу». Любомир Гузар багато років прожив у США, тому його мова містить англіцизми, а світогляд - засади американської демократії. Тут дуже показовою є притча про вибори, коли й священик і Бог пристали на одну кандидатуру, але сталося зовсім інакше. Всемогутній пояснив своєму ошелешеному слузі, що не міг нічого вдіяти, «бо люди хотіли так». Отже все на світі відбувається «з Божої волі або з Божого допусту. І одне і друге є можливим», - нагадує Блаженніший Любомир.

У книзі також вельми своєчасно розглядається конфлікт між християнською та ліберальною ідеями. В той час коли священики РПЦ у повній згоді з політичною доктриною Кремля клеймлять «західний лібералізм» (особливо у сфері ювенальної юстиції - прав дітей перед дорослими), Блаженніший Любомир має на це дуже помірковані погляди. Він на диво вбачає не засилля лібералізму, а навпаки - небезпеку церковного фундаменталізму (дуже вузької інтерпретації Божого закону) - і не лише мусульманського, а й християнського. Для ілюстрації цієї тези доречно знову процитувати вже згадану книжку, пропоновану прочанам лаври: «Еврейство поставило всему миру альтернативу - за или против Христа - и мир разделился на два лагеря, ожесточенно враждующих друг с другом...» (стор. 524).

Але, вважає Блаженніший Любомир, у лібералізму є також небезпечний сусід - релятивізм (то є добрим, що добре для мене). Тож «об'єктивної правди не існує - вирішити все має диктат сумління». Цей висновок лише здається таким простим, хоча насправді є неймовірно складним для досить широкої категорії сучасних українців - тих самих, що будь-якого сумління геть позбавлені.

 

 

Джерело: telekritika.ua