У програмі Захристія спілкувалися зі священником УГКЦ - отцем, який залишив глибокий слід в історії Революції Гідності, протоієреєм Михайлом Дударом

 - У кожному учаснику Майдану, я бачив свого сина, котрий помер раніше, - росповідає священник. Я відчував потребу перебувати там. Майдан став способом мого життя.  

- Коли почалися події на Грушевського, я цілими днями ходив, спілкувався і підтримував хлопців, - продовжує згадувати отець Михайло.

Після наступу силовиків в лазарет занесли спочатку пораненого Сергія Нігояна, а потім Михася Жизневського. Я тримав їх за руки і тихо шепотів молитви на відхід душі. Жизневського я взагалі спочатку сприйняв за свого парафіянина.

Саме головне, що розстріл цих двох хлопців співпав з річницею смерті мого сина... я плакав, молився і знову плакав, бо ще раз пережив біль батька, який втатив вже тепер двох синів.

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами  Радіо Марія.