Способи місійного душпастирства змінюються залежно від місця, обставин та часу. Тому, шукаючи відповідних методів місійної праці, ми постійно послуговуємося богослов'ям та молитвою.
На цьому наголосив владика Йосиф (Мілян), голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ (ПМВ), доповідаючи на тему «Місіонерські ініціативи в душпастирському служінні УГКЦ» 10 лютого в рамках круглого столу, організованого кафедрою пасторального богослов’я Філософського-богословського факультету УКУ під назвою «Місія Церкви в сьогоденні: контекст і відповіді на виклики часу» - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.
За словами єпископа, місіонерська праця УГКЦ, яка полягає, насамперед, в євангелізаційній діяльності, робить великі кроки вперед. Причиною цього є чисельна трудова міграція українців в країни Західної Європи. «Тож наші душпастирі повинні реагувати на цей виклик, щоб дати нашим вірним можливість брати участь в літургійному і сакраментальному житті Церкви. Наша місійна праця має дещо спонтанний характер. Оскільки в багатьох країнах ще немає наших церковних структур, то наші громади підпорядковані там структурам РКЦ», - пояснив єпископ. Далі голова ПМВ УГКЦ розповів про історію заснування в Церкві відділу, який він очолює.
Додамо, ПМВ проводить щороку відповідні формаційні курси для семінаристів, а також здійснює інформаційну роботу через видання «Обіжник» і сайт.
«Христова Церква розглядає міграцію як шанс для поодинокої людини зустріти іншу і збагатитися її досвідом, шанс для спільноти поділитися власним досвідом, шанс для певного етносу зрости, шанс для світу не зупинитися. Сама природа Церкви є місійною, бо Христос Своїм послідовникам наказував «йти і навчати всі народи». А це означало вийти за межі своєї землі», - пояснив він далі. Владики Синоду УГКЦ у 2010 році засвідчили, що міграція – поштовх до діалогу, який створює можливість зустріти в особі ближнього Самого Ісуса Христа. «В особі емігранта приходить багатство його мови та народної традиції, інший спосіб бачення світу, а це перевіряє нас на людяність. У цьому полягає суть філософії міграційної політики Церкви, яка відрізняється від політики держави, що згадує про мігранта тоді, коли він приносить політичну чи економічну користь», - сказав владика Йосиф.
Він наголосив на тому, що, замикаючись у собі, мігрант ризикує задихнутися у власних проблемах. Тому, на його думку, потрібно змінити філософію ставлення до мігранства.
«Держава повинна сприяти організації мігрантів навколо духовних, культурних і соціальних осередків. Наприклад, громади УГКЦ в Італії є не тільки осередками духовного, але також культурного життя. Це - своєрідне об’єднання людей навколо ідеї», - зазначив доповідач.
Наприкінці владика Йосиф додав, що кожна держава повинна дбати про те, аби захистити свого громадянина і допомогти йому там, де він є. «УГКЦ будує свою місійну працю, насамперед, на любові до людини», - завершив він.