Промова Блаженнішого Святослава на відкритті V сесії Патріаршого Собору у Прудентополісі, Бразилія, 31 серпня 2011 р. Б.

Високопреосвященні та преосвященні владики,

Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці,

Преподобні ченці та черниці,

Шановні делегати Собору та дорогі гості.

Слава Ісусу Христу!

Відкриваючи V Сесію Патріаршого Собору тут, у місті Прудентополісі (Бразилія), насамперед хочу всіх Вас щиро привітати та подякувати за те, що незважаючи на відстань та складності подорожей Ви потрудилися прибути на цю важливу подію нашого церковного буття.

1. Патріарший Собор Української Греко-Католицької Церкви є всецерковним тілом, яке об’єднує єпископат, духовенство, богопосвячених осіб та мирян всієї Церкви. Ця помісна Церква свого права, хоча і розпорошена по цілому світі, однак, живе як єдине ціле згідно свого патріаршого устрою та продовжує давню традицію соборування Київської Церкви.

Собор, який створює необхідний духовний простір для досвіду живого сопричастя представників УГКЦ від усіх єпархій з усього світу, відбуває свої сесійні зустрічі для того, щоб поставити в центрі уваги всієї Церкви ті чи інші завдання, які стосуються збереження її властивої природи та місії в різноманітних культурах сьогодення у різних країнах. Сесійні теми, які стосуються різних сторін життя Церкви, сприяють взаємному обміну ідей, досвіду та духовних дарів (пор. 1 Кор. 12: 4,28; Еф. 4,11). Таким чином Собором нас чинить саме Дух Святий, який є Духом церковного сопричастя та єдності. Беручи участь у Соборі ми насамперед хочемо почути Його голос, відкритися на Його діяння. Делегати Собору є голосом тих спільнот, які вповноважили їх на це завдання. Якщо добре будемо працювати в часі соборових засідань, слухати Голосу Божого та відповідально ставитися до своєї місії, то насамперед зможемо самі обновитися силою Того, Хто оновлює лице землі, а відтак оживити нашу Церкву у сповненні нею своєї місій.

Внаслідок такого соборування, просвічена силою та діянням Святого Духа, Церква зростає у самоусвідомленні свого власного післанництва, як також відкривається і до співпраці з іншими Церквами, як всередині, так і з-поза католицького сопричастя, через діалог міжцерковний і внутрішньо-церковний. Собор розглядає різні ділянки церковного служіння у світі, шукає найбільш ефективні способи проповідування Слова Божого сучасній людині та впровадження її у сопричастя життя Пресвятої Тройці. Таким соборовим діяння УГКЦ оживляється як істинне Тіло Христа Спасителя (пор. 1Кор, 12:27) та продовжує Таїнство Воплочення у лоні людства нового тисячоліття.

Патріярший Собор є важливим способом існування Патріаршої Церкви. Розвиваючись як Тіло Христове силою і діянням Святого Духа наша Церква зростає у своїй Патріяршій гідності – що має бути вінцем її зрілості як Східної Помісної Церкви. Таким чином збираючись на такі Собори ми будуємо Патріярхат нашої Церкви, вчимося всі разом брати відповідальність за нього та жити ним вже сьогодні.

2. Темою цієї сесії нашого Патріяршого Собору є покликання до богопосвяченого життя.  Це покликання є безцінним Божим даром для всієї Церкви. Над його ідентичністю та викликами, які стоять перед богопосвяченими особами у сучасному світі, вже багато років застановлялися наші ченці і черниці на своїх конференціях та Соборах. Виносячи цю тему на розгляд Патріяршого Собору, ми хочемо поставити це покликання у центрі уваги цілої нашої Церкви, оскільки воно за свої змістом є закликом Божим до досконалого християнського життя. На переконання святого Василія Великого бути монахом означає бути досконалим християнином. Христова Церква ніколи не може перестати закликати і допомагати своїм вірним бути досконалими християнами, відповідаючи на Христовий наказ: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мат.5,48).

Ця сесія Собору є особливою нагодою для всіх нас висловити свою пошану, увагу та вдячність нашим монахам та монахиням, ченцям і черницям та богопосвяченим мирянам за їхнє служіння у нашій Церкві. Преподобні отці, брати і сестри! В цих днях ви маєте унікальну нагоду сказати вагоме слово про себе всій нашій Церкві, про те ким Ви є і як живете, поділитися Вашими думками, переживаннями потребами та прагненнями. Бо ми всі хочемо Вас краще пізнати, розуміти та підтримати. Монашество було, є і буде надзвичайною силою Христової Церкви і ми всі хочемо щоби ця сила зайняла своє відповідне місце у її лоні та сповнила своє завдання відповідно до Богом даного Вам покликання.

Для решти делегатів Собору: владик, священиків та мирян, ця сесія є важливим моментом для того, щоби висловити ваші сподівання та поставити необхідні завдання перед богопосвяченими особами, допомогти їм побачити себе наче «зі сторони» та щоразу ефективніше інтегрувати себе в місію і завдання всієї Церкви. Всі ми разом повинні шукати Божої волі щодо цього покликання, збагнути що всі ми як Церква є співвідповідальні за те, щоби цей дар особливої посвяти Богові могти сприйняти, його плекати та відкрити для служіння всій церковній спільноті.

3. Вважаю, що особливою нагодою і Божим благословенням для того, щоби наш Собор сповнив те завдання, яке перед ним ставить Церква, є той факт що ми зібрані тут, у Бразилії у місті Прудентополісі. Саме на прикладі цієї нашої єпархії ми може побачити, як Дух Святий при помочі жертвенної місійної праці богопосвячених осіб, розвинув тут нашу Церкву. Саме на цій родючій землі, обновилися традиційні форми богопосвяченого життя та зародилися нові, відповідно до потреб та обставин проповідування Слова Божого. Цей український скарб у Бразилії ще є досить маловідомим і відкриття його потенціалу може послужити нам сьогодні для кращого розуміння ролі і завдання, а навіть – пошуку нових форм богопосвяченого життя у Церкві і для Церкви. При цій нагоді хочу  щиро привітати та висловити своє признання Сестрам Служебницям Пречистої Діви Марії, які цього року святкують столітній ювілей своєї невтомної та жертвенної праці у цій країні. Разом з тим, висловлюю признання і вдячність отцям і сестрам різних спільнот богопосвяченого життя, які збудували нашу Церкву в Латинській Америці та й до сьогодні є її опорою та запорукою її майбуття.

Всім учасникам та гостям цієї Сесії Патріяршого Собору бажаю глибокої молитви, здатності слухати Божого Голосу та голосу свого співбрата чи співсестри. Бажаю успішної праці, переживання присутності Святого Духа, Його миру та радості. «Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам» (Одкр.2,7).

+ Святослав