На території Буковини одним із найдавніших поселень, існування якого простежується від енеоліту (IV-III тис. до н.е.) до сьогодення, є село Чорнівка. Більше того, це один із найдавніших населених пунктів регіону, що згадується в документальному матеріалі (1412 р.), і на 4 роки молодший від Чернівців.
Сьогодні про Чорнівку добре відомо археологам та історикам, адже на околицях села зроблені визначні відкриття, що дають можливість отримати цікаву інформацію про минувшину жителів Буковини. Разом із тим Чорнівка згадується практично у всіх працях, присвячених історії створення Румунської держави. А про старожитності села написані книги. Однак про все це практично невідомо пересічним жителям краю та мешканцям самого села.
Історія Чорнівського осередку розпочалася з невеличкого поселення V-VII ст., розташованого на надлуговій терасі р.Рули. Наприкінці Х ст. територія на той час розширеного поселення увійшла до складу Давньоруської держави. Неподалік від “Чорнівського гнізда” з метою “окняжіння” території Середнього Подністров’я київські воїни спорудили князівську фортецю в якості опорного пункту та основного центру феодальної експлуатації місцевого населення. А в середині ХІІ ст. зазначена територія увійшла до складу Галицького князівства. На той час Чорнівський адміністративно-господарський комплекс вже мав порівняно складну структуру. До його складу входили феодальна укріплена садиба, велике село та малі селища – кути.
Не дивно, що такий людний геополіс мав поліетнічний і поліконфесійний окрас. Через 5 століть слава Чорнівки загубилася в тіні Садгірського та Чернівецького розквіту. Однак духовне життя йшло своє чергою. В кінці XVIII ст. Руська католицька громада дістала право на офіційне існування. В шематизмі Станіславівської єпархії за 1912 рік згадується богослужбова споруда в с.Чорнівка, як дочірня громада до Садгірської парафії. В цьому ж шематизмі зазначено, що богослужіння в Чорнівці велося почергово з латинською Церквою. Після 1946 року споруда наша в селі осиротіла, а радянська влада дуже скоро церковне майно націоналізувала.
За сорок років радянського господарювання святиня зовсім запустіла. Дерев’яні частини храму зігнили, а покриття з’їла іржа. Сніг та морози зранили стіни та хори споруди. Похилився хрест на бані каплиці, ніби кланяючись мешканцям села просив прощення за злочини односельчан. Та на славу Божого люду жодна рука сільських мужів не наважилася стяти голову понівеченій святині. Згорблена каплиця ніби стара пані покірно дошкандибала до часів Української держави. В 1990 х роках виявилося, що в Чорнівці вже немає римокатоликів, а серед нащадків унійної Церкви дві родини і 90 літній дід Петро Леуш. Першим ініціатором відродити парафіяльне життя в Чорнівці взялася пані Вікторія Русінко. Вже дуже скоро парафіяни московської спільноти виклинали ім’я подвижниці зі списків своєї громади. Осуди та тяжкі недуги звели старання пані Вікторії нанівець. Відійшла до вічності пані Русінко, а за нею і останній старожил української парафії. Згорблена святиня таки пережила всіх і своїх, і чужих…
Розповідає парох Садгірської громади отець Володимир Боровий: - “Колись до війни Чорнівка була в “прилученні” до нашої Садгірської громади. Від Садгори до Чорнівки 10 км. Колись в Чорнівці вирувало життя. В наші часи ми піднімали і відроджували Садгору. Ще й понині наша парафія намагається відновити парафіяльні класи для дітей в Садгорі. В Чорнівці не було з ким господарювати. Пару років назад пані Вікторія взялася відновити документи громади. Я направив її в Чернівці до отця Валерія. На диво дуже швидко пані Вікторія пройшла всю паперову процедуру. Коли вона померла і ми з отцем Валерієм приїхали до її сина за документами громади, то були подивовані, як вона ретельно зберігала всю парафіяльну документацію, книги, печатку, квитанції. Це була подивугідна жінка, хоч плани на господарство у нас з нею розбігалися. Вона хотіла ремонтувати знищену каплицю, а ми настоювали на цілковитому демонтажі. Але чи так, чи інакше вона була сама і ініціативу з рук не відпускала…”
Розповідає вікарій Буковинський отець Валерій Сиротюк: -“Довго дискутували з пані Вікторією, що робити із знищеню каплицею. Тим часом вона дістала дозвіл збирати необхідні кошти по наших живих парафіях Буковини, але й ця праця була недовгою, бо пані Русінко занедужала і спочила у Бозі. Але я вам скажу, що Господь найкращий урядник і сам рухає Божі справи. Якось до мене підійшов колишній головний архітектор області пан Степан Допіра, наш вірний, добрий мій приятель і каже приблизно - отче Валерію мені стидно, що у Чорнівці є знищена каплиця, яку залишили і римо і греко-католики. Треба або ремонтувати, або завалити. Кажу до Степана, як завалимо просто так то і слід наш у селі зникне, а так хоч така мітка історична є. При кожній зустрічі Степан Допіра мені докоряв щоб викраяти час на Чорнівку.
Час минав… Події на київському майдані та на Сході України протверезив багатьох українців, які “Бога молили по чужих хоромах”. Так сталося і у Чорнівці пробудилися нащадки (діти і внуки) тої української Церкви. Господь Бог дав відвагу декільком чорнівським газдам, котрі згадали про своє українське коріння. До нас зателефонував з Чорнівки Микола Іванович Червінський. Вже за пару слів розмови я зрозумів, що Господь дає знати про початок нової доби. На другий день з отцем Володимиром ми були в Чорнівці. Провели на вулиці імпровізовані збори ініціативної групи. Відвідали сільського голову, навідали сусідів каплички. Це була нова сторінка нової української громади в славнозвісній Чорнівці. Головний посил до громади про повний демонтаж святині був сприйнятий трохи з острахом. - А хто буде той, хто зніме з купола хрест? Ми роз’яснили зібраним, що Церква має владу освячувати і має владу читати молитви на зужиття речей. За якийсь час ми отримали благословення владики Василія на демонтаж руїн та провели з отцем Боровим подячний молебень перед зруйнованою святинею за померлу парафію і воскресіння на руїнах нової Церкви…”
В цьому місці можна б було покласти крапку та подати світлини зруйнованої каплиці та очищеної тереторії під будівництво нової споруди, але те, про що ми дізналися дальше стало справжньою сенсацією нового дня. Виявляється візит наших панотців до сільського голови дав свої добрі сходи. В тих часах в Чернівцях проходила конференція присвячена ювілею Митрополита Андрея Шептицького. Серед іншого отець Валерій подарував книгу - друковані матеріали конференції. Вже скоро співрозмовники сягнули глибин історії Буковинського села. Голова Чорнівки пан Григорій Бота виявився заядлим знавцем історії рідного поселення та історії краю назагал. Наприкінці приємної та зворушливої розмови вікарій Буковинський запропонував вшанувати пам’ять Великого Митрополита перейменуванням однією з вулиць в селі. Ви не повірите, але на офіційне звернення Буковинського вікаріату до депутатів сільської ради вийшло позитивне рішення. Тепер найстаріше село Буковини Чорнівка має вулицю Митрополита Андрея Шептицького. На цій вулиці вже скоро постане нова святиня нової української парафії. Дай Боже!
P.S. В Чернівцях 28 серпня в неділю. На храмовий празник Співкатедрального Собору в Чернівцях буде проводитися збірка коштів на початок будівництва в Чорнівці нової церкви святого Архистратига Михаїла.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Прес-службу Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ.