За ініціативи Пасторально-міграційного відділу УГКЦ 13-14 жовтня у місті Караганда відбувся Форум українців Східної Європи та Азії на тему «Духовна та культурна ідентичність Українців Східної Європи та Азії. Вчора, сьогодні, завтра». У Форумі взяли участь близько 60 осіб –єпископи і священики УГКЦ та представники українських громад з України, Казахстану, Росії, Киргизької Республіки.
За підсумками Форуму учасники ухвалили Резолюцію, яка охоплює багато питань з різних сфер, що стосуються життя українських мігрантів у країнах Східної Європи та Азії. Повний текст Резолюції буде опублікований згодом. А нижче подаємо текст преамбули.
“Ми учасники Форуму українців УГКЦ Східної Європи та Азії, зібрані у Караганді в днях 13-14 жовтня 2017 року Божого, складаємо вдячність Українській Греко-Католицькій Церкві за організацію Форуму, який вперше за новітніх часів об`єднав нас усіх, що проживаємо у країнах Східної Європи та Азії.
Ми хочемо виразно засвідчити, що, незалежно від місця нашого проживання, бажаємо бути апостолами своєї Церкви і посланцями свого рідного Українського Народу.
Ми урочисто засвідчуємо, що є дітьми Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, висловлюємо нашу готовність брати активну участь у становленні християнських цінностей у країнах нашого проживання.
Ми зібралися у Караганді на Форум за особливих обставин, а саме з нагоди 70-х роковин сумнозвісної операції «Захід», внаслідок якої десятки тисяч Українців були депортовані на східні терени Радянського Союзу. Велика частина з них опинилися в Казахстані.
З цієї нагоди хочемо висловити нашу вдячність усім тим, завдяки вірі та мужності яких Український народ на казахських землях зберіг власну духовну і національну ідентичність та передав її своїм нащадкам як найбільший скарб. Нехай Господь прийме їх цю цілопальну жертву, а ми, як їхні нащадки, бажаємо бути гідними продовжувачами їхнього діла. «Бог і Україна» - ось наше гасло, за яким бажаємо будувати наше теперішнє і майбутнє!
Користуючись нагодою, висловлюємо вдячність синам і дочкам Казахського народу, які у тяжку хвилину життя Українського народу були завжди поруч та подавали руку помочі. Сьогодні, спільно зібрані на роздумах і молитві, ми щиро кличемо до Господа словами подяки за жест милосердя братів і сестер Казахів, кажучи: Нехай Бог благословить Казахський Народ (Қазақ халығына Тәңіріміз бата берсін)!”
Звернення владики Йосифа Міляна до учасників Форуму мігрантів у Караганді
13-14 жовтня Пасторально-міграційний відділ УГКЦ проводить у Караганді Форум мігрантів з нагоди відзначення 70-ої річниці депортації українців в Казахстан. Голова ПМВ владика Йосиф Мілян скерував до учасників Форуму і всіх українців Казахстану звернення, текст якого ми публікуємо нижче.
У людському житті земля, на якій приходимо на світ, має особливе значення. Вона навіть у людському слівництві має особливу назву - Батьківщина, тобто земля батьків. Людина може мандрувати світами у пошуках щастя, але пам’ять про рідну землю завжди надихає, пригадує, підносить.
Земля займає також чільне місце у біблійній історії. Бог кличе народ, що його він вибрав, вийти з землі чужої і прямувати до землі, що її він хоче йому дати у вічне посідання - землі Обітованої. Зрештою, сам Господь, для того, щоби спасти рід людський, приходить не у хмарах чи в повітрі, але народжується в наперед визначеній пророками землі людьми забутій.
У нашому народі земля також має особливе, або краще сказати, майже сакральне значення, адже кожен усвідомлює, що земля - це дар Божий і завдання. Розуміючи глибоко цю істину наш народ віками намагався ревно працювати біля землі, щоб виконати оту ще райську Божу заповідь: «Наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1,28). Не помилюся, коли скажу, що наш народ зробила народом у повному значенні цього слова зокрема і любов до землі як Божого дару!
Цими днями ми зібралися тут, на Казахській землі, щоб спільно згадати та ще раз переосмислити жорстоку подію у історії нашого народу, що мала місце 70 років тому - депортацію. Вже не так багато залишилося свідків тих буремних днів, але ми, як їхні нащадки, не можемо пустити цю подію в небуття, адже пам’ять про минуле є запорукою побудови успішного майбутнього.
Сьогодні як голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ я хочу згадати та подякувати в першу чергу тим, які, незважаючи на примусове переселення на чужі землі, зуміли зберегти любов до Бога і України та передати їх своїм нащадкам. Саме до них сьогодні можна сміливо віднести слова автора Листа до Євреїв, який каже: «Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13,7).
Справді віра є тою чеснотою, які допомогла нашому народові жити на чужині та зберегти свою духовну, національну та культурну ідентичність. «Бог і Україна» - саме це гасло об'єднувало наших людей в Україні і на поселеннях та вказувало правильну дорогу побудови майбутнього. Воістину, святою є земля, на якій стоїмо, адже тут склали до кінця свою цілопальну жертву сотні тисяч тих, які вірили і довіряли Богу!
З огляду на це, сьогодні ми були б безвідповідальними супроти так великої жертви наших поколінь, коли б говорили тільки про минуле і не старалися дивитися у майбутнє. Думаю, що сьогодні не один з тих, хто проживає на Казахській землі, як також і той, хто приїхав сюди в гості, задається питанням: Яке ж майбутнє чекає наш народ на цій землі? Декого це питання лякає, насуваючи «чорні хмари», а декого, можливо, і окрилює. У будь-якому випадку, це питання є слушним і потрібним. Воно завжди було і є на часі.
Спробую і я поділитися з вами моїми думками на цю тему. Уявімо себе на місці тих, які були сюди депортовані 70 років тому. Чи не думали вони, що прийде час і вони повернуться на рідну землю? Чи не думали вони, що, можливо, це є остання їхня путь? Чи не думали вони про те, яким буде їхнє майбутнє? Переконаний, що іх оповивали ті самі думки, які оповивають нас сьогодні.
Але, віра в те, «З нами Бог» тут і тепер дозволила йти вперед і не дивитися на труднощі, бо вони завжди будуть. Для того, щоб провадити народ, Бог завжди вибирає людей «свого серця», тих, які вірять в те, що вони роблять.
Цього року святкуємо 125 років від дня народження Патріарха Йосифа - людини, яка не втратила віри і надії у воскресіння своєї Церкви протягом 18 років радянських концтаборів! Ба більше, після свого звільнення і повернення до «вільного світу» він ревно розбудовував нашу Церкву, хоча не бракувало таких, які відверто з нього сміялися, які казали, що майбутнє Української Греко-Католицької Церкви як і майбутнє України є примарним! А воно виявилося реальним! Його таким зробила віра Патріарха та віра сотень тисяч тих, які працювали над воскресінням Церкви і України!
Сердечно вітаю усі тих, які з різних куточків прибули до Казахстану на відзначення 70 ліття депортації наших людей до Казахстану! На жаль, можу в силу поважних причин стояти посеред вас, але передаю вам слова мого привіту та запевнення у молитві!
Вірмо в те, що робимо та просім Бога, щоб послав нашому людові на Казахських землях ревних провідників на церковній і народній ниві, як просить про це Господа у молитві праведний митрополит Андрей Шептицький! Повні жертви та самопосвяти люди з Божою поміччю можуть великі речі творити. Це є ті, що не бояться виплисти на глибінь! Подай нам таких, Боже!
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на pmvugccorgua.