Великдень в КТДС 28 квiтня, Київська Трьохсвятительська семiнарiя разом з усiма християнами схiдного обряду увiйшла у торжественний празник Воскресiння Христового. Тралицiйно, брати-семiнаристи, отцi-настоятелi та преподобнi сестри роздiлили радiсть святкування iз численними парафiянами храму Пресвятої Трiйцi.

Божественну лiтургiю очолив прот. Петро Жук у спiвслужiннi з отцями Iнокентiєм Волошином, Андрiєм Дорчаком, Єронiмом Iвашкiвим та Юрiєм Косачом. Опiсля лiтургiї брати-семiнаристи попровадили гаївки, до яких долучилися парафiяни - вiд найменших до найстарших.

Кожного року ця подія зачіпає усіх без винятку людей. Кожен чує радісний оклик “Христос воскрес”, кожен смакує пасхальний хліб, агнець та інші небуденні страви, кожен у міру своїх можливостей долучається до всесвітнього торжества; єднається сім’я, зустрічається родина, кожен хоча б на один день змінює свій ритм життя. Проте чи кожен проникає у суть Господнього Воскресіння? Чи намагається зрозуміти, що за подія сталася цієї таїнственної ночі в Єрусалимі? Подія, яка так нажахала мироносиць, що їм було не просто що-небудь сказати.

Безсумнівно для людей віри воскресіння є вирішальною точкою. Чи Ісус лише жив у минулому чи живе у теперішньому – це залежить від воскресіння. У “так” і “ні” цього питання йдеться не про окрему подію з ряду інших, а про постать Ісуса як таку. Рудольф Бультман заперечував віру у воскресіння, стверджуючи, що “така дивовижна природна подія як оживлення мертвого” не має для нас екзистенційного значення. Звісно, якби Христове воскресіння було лише одним із інших, йому подібних випадків (як, наприклад, воскресіння сина вдови з Наїну, дочки Яіра чи Лазаря) нічого б кардинального в світі не сталося, Ісус мав би рано чи пізно померти, як і ті, кого він воскресив.

Натомість ми побачили щось зовсім інакше. Ісусове воскресіння є понад закони життя і смерті, воно повністю перевершує вимір людського буття і таким чином вже не стосується тільки минулого, а є універсальною подією, що дарує людству майбутнє. Це майбутнє у якому смерть буде повністю поглинута життям. У ньому все наше життя, наше щодення, наші страждання, наші поразки і перемоги віднаходять істинний сенс. Тому влучно пише Йосиф Рацінґер (Венедикт XVI): “Воно [воскресіння] є подією історії, яка разом з тим сягає за межі історії… Воскресіння ми могли б вважати … чимось на зразок радикальної ‘вирішальної переміни’, де відкривається новий вимір життя, людського буття”. Власне тому Воскресіння є основою християнської віри, про що говорить апостол Павло: “А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра наша. І ми являємося неправдивими свідками Бога, бо свідчили проти Бога, що воскресив Христа, якого він не воскресив, якщо не воскреснуть мертві. Бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес” (I Кор. 15, 14-15).

Таким чином, бути християнином – це означає очікувати воскресіння мертвих. Яким ж має бути це очікування? Іншими словами, до чого мене спонукає подія Ісусового воскресіння? Насамперед до радості. Але не до проминаючої радості, яку нам пропонує сучасна індустрія розваг, а до радості у Святому Дусі, що є Божим даром. Плекати цю радість у нашому житті не легко, адже кожного дня ми зустрічаємо досвід болю і страждань. І не лише особистого, усе наше суспільство глибоко вражене політичними, економічними і соціальними викликами. Лише у світлі Ісусового воскресіння усі ці страждання набувають свого сенсу, бо, якщо страждаємо разом з Ним, то разом з Ним і прославимося (пор. Рим. 8,17). Власне тому наша радість має бути не швидкоплинною емоцією, а постійним станом – причастям Христового воскресіння. До цього нас закликає і четверта пісня Канону воскресної утрені: “Богоотець Давид перед отіненим ковчегом граючи веселився; ми ж народ Божий, святий, прообразів здійснення бачивши, веселімся у Бозі, бо воскрес Христос, як всемогутній”.

Подібним чином сьогодні святкувала Христове воскресіння і спільнота Київської Трьосвятительської семінарії. На воскресній утрені і Божественній Літургії брати разом з парафіянами храму Пресвятої Тройці величними піснями виявляли радість з нагоди Пасхи. Опісля відбулося освячення артоса, пасок, агнця і молочних страв. Окрім цього, особливим чином усі присутні веселилися під час гаївок, які підготували семінаристи. Таким чином, після довготривалого підготування, Київська семінарія зустріла воскреслого Христа.

 

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на ktds.org.ua