Про те, чому Греко-Католицька церква є привабливою для українців і чому вона зараз переживає час розквіту - розповідає в інтерв'ю Блаженніший Святослав (Шевчук).
Глава Української Греко-Католицької Церкви також пояснює, в чому полягають проблеми із встановленням діалогу з Московським Патріархатом, чому Греко-Католицька Церква є настільки активною в громадському житті України, представляє причини, які є підставою для надання статусу Патріархату УГКЦ.
Як Блаженніший відчуває себе в ролі наступника великих греко-католицьких ієрархів - Митрополита Андрея Шептицького і кардинала Йосипа Сліпого?
- Для мене це велика честь і несподіванка, що саме я є спадкоємцем тих видатних ієрархів. А також великий виклик, щоб старатися наслідувати їх в особистому житті і пастирському служінні, і також продовжувати їх напрям дій. З іншого боку, я відчуваю, що є під їхньою опікою. Митрополит Андрей Шептицький був моїм покровителем, коли після розпаду Радянського Союзу я, як перший греко-католик, виїхав вчитися до Риму, і повернувся звідти як доктор. Вся моя наукова робота відбувалася в діалозі з митрополитом Шептицьким.
Що ви маєте на увазі?
- Я вважаю його своїм покровителем. Коли кардинал Мирослав Любачівський сказав мені, що хоче направити мене на навчання до Риму, я пішов до склепу в Кафедральному соборі святого Юра, де похований митрополит Шептицький, задля того, щоб просити його благословення і заступництва. І він ніколи не залишав мене. Відчував, що рука цієї святої людини була наді мною. Коли я був ректором семінарії у Львові, особливим чином, через молитву, я відчув духовний контакт з кардиналом Сліпим, який також був молодий ректор тієї семінарії. Іноді трапляються такі ситуації, коли нема можливості з ким -авгодно поговорити, порадитись, а потрібно прийняти рішення. Тоді я молитовно просив про допомогу в кардинала Сліпого. Якось завжди виходило на добре.
Блаженніший, Ви є ще молодою людиною, проте пам'ятаєте часи підпільної Церкви. Яке тоді виглядало релігійне життя Вашої родини?
- У Західній Україні християнська віра і традиції Греко-Католицької Церкви були збережені і передані майбутнім поколінням в родині. Родина була "Eclessia Domestica" (домова церква), середовище, де вони могли б вести духовно-релігійне життя в підпіллі, тому що поза її межами це було заборонено, і будь-які прояви релігійної віри жорстоко каралися. Молитва чи катехізація проводились тільки в сім'ї, завдяки батьками. Для того, щоб відсвяткувати недільні та святкові дні, було три способи. Перш за все, слухали нашу Літургію в ефірі через Ватиканське радіо. По селах було навіть встановлено радіо у вікнах, так щоб більше людей могли слухати. Другий спосіб полягав у тому, щоб брати участь в релігійному житті Римо-Католицької Церкви, котрій також доводилось нелегко, котра також зазнавала утисків і переслідування, але в деяких місцях їх церкви не були закриті. Ми зберегли дуже хороші спогади про римо-католицьких священиків, які нам допомагали, вони були відкриті, і уділяли нам Таїнства. Я родом зі Стрия, де – дякувати Богу - завжди була активною римо-католицька церква. Хоча священик перебував під тиском радянської влади, він ніколи не відмовляв нам у допомозі.
Це тому, що в Стрию було велике скупчення поляків, Блаженнійший так добре володіє польською мовою?
- Так. У нас польська культура завжди була відомою і поважною. Крім того, ми маємо в нашому оточенні українців, переселених з терен повоєнної Польщі в рамках операції «Вісла», які також зберегли свою повагу до польської культури. Я вивчав польську не тільки в костелі, а й також серед моїх сусідів. Навчився читати і писати польською. Це дійсно допомогло мені під час навчання в підпільній духовній семінарії, позаяк література, яку ми використовували, була теж на польській мові.
А яким був той третій спосіб участі греко-католиків у релігійному житті під час гоніння?
- Це було мужнє служіння священиків нашої забороненої Церкви. Це було рідко в нашому місті, але це було дуже важливо для нас. Складалися докази, що наша Церква живе, що не вдалось її знищити. Це давало надію на те, що коли-небудь вона відродиться. Коли хтось помирав, то вночі на похорон приходив греко-католицький священик з підпільного - "незаконного" храму. В нашому регіоні були василіяни і редемптористи східного обряду. В будинку мого діда відправляли Літургію священики, які повернулися із заслання в Сибіру чи Казахстану. Один з них – о. Олексій Зарицький - був зарахований до лику блаженних в 2001 році у Львові Папою Іваном Павлом II. Він був другом моєї сім'ї. Робота цих людей і пам'ять про них створювала нашу Церкву.
Той очікуваний день настав, комунізм впав, Церква вийшла з підпілля і розпочався дуже динамічний період у її історії. Що в той час робив молодий Святослав Шевчук?
- Я встановив зв'язок з підпільною семінарією в 1985 чи 1986 році, коли вийшов з дому в медичну школу. У 1989 році, ще до легалізації Греко-Католицької Церкви, призначили мене на службу в Радянську Армію. Я був солдатом до 1991 року, як раз у той час, коли відбулися зміни. Коли я повернувся додому навесні того року, застав зовсім іншу ситуацію. Уже легально працювала семінарія, багато храмів було повернуто Греко-Католицькій Церкві. Панувало переконання, що відбувається революція духовна. Виявилося, що багато людей ототожнювало себе з нашою воскреслою Церквою, дякуючи тому, що весь цей драматичний період свідомість греко-католика зберігалася в сім'ях.
Згодом на християнському порталі КІРІОС буде опубліковано повний текст інтерв'ю з Блаженнішим Святославом
Переклад: Марічка Удуд
За матеріалами: KAI, Гжегож Полак