Святий Шарбель (у миру – Йосиф) народився в бідній багатодітній сім’ї селян в Бека Кафра (північний Ліван) 8 травня 1828 року. Був четвертою дитиною в сім’ї простих селян Антуана і Бригітти Маклуфів. В домі Маклуфів особливо шанували Діву Марію. Усією сім’єю вони ходили на Службу Божу до місцевої церкви, суворо дотримувались посту, шанували всі християнські свята. Ще дитиною на схилі гори він відшукав вузький грот, зробив собі крихітний вівтар, поставив зображення Божої Матері, запасся шматками ладану та ревно молився. З того часу й прозвали його «святим».

  За якийсь час хлопець покинув усіх – вітчима, матір, братів і дівчину, яка вважала себе його нареченою, і пішов у маронітський монастир. Він з дитячих років відчував потяг до чернечого життя, але через опір родичів лише в 23 роки зміг назавжди покинути рідне село і сім’ю. Йосиф поступив в монастир Св. Марона, розташований у відокремленій місцевості Аннайя.

Чернече ім’я Шарбель було дане йому на честь Едеського мученика, що помер на початку ІІ століття. У монастирі Шарбель відразу став вести суворий , аскетичний спосіб життя. 23 липня 1859 року він був рукоположений в священики і повинен був опікуватись вірянами довколишніх сіл. Разом з пастирською роботою, він фізично працював на монастирських полях.

Якось сталася дивна подія, що викликала великий подив у монастирської братії. Одного спекотного дня Шарбель простояв на колінах дві години, потім пішов працювати у поле. Під час його відсутности у келію проник якийсь дрібний злодюжка й украв дві тарелі, з яких монах їв. Коли Шарбель повертався у монастир, то побачив неочікувану картину: на стежці, тремтячи зі страху, стояв бідно зодягнений чоловік, а ззаду і спереду його оточили дві отруйні гадюки. І варто було цьому чоловікові лише поворухнутися, як змії, немов за командою, здіймали голови і злісно сичали.

Шарбель побачив на стежці свої тарелі й зрозумів у чому справа. В цю хвилину з’явився захеканий отець-настоятель, якого вже повідомили про крадіжку. — Так це правда? Потрібно негайно викликати поліцію. — Прошу вас, святий отче, нікого не потрібно викликати! — вперше наважився заперечити старшому молодий послушник Шарбель. — Погляньте, навіть змії не зачепили бідолаху, навіщо ж його заарештовувати? Змії вже провчили його. Він це запам’ятає на все життя. — Але як нам відстрашити цих гадюк? — Дозвольте, святий отче, я це зроблю. Він близенько підійшов до гадюк, щось тихо, але владно їм наказав. І плазуни із сичанням шмигнули в кущі. А злодій, немов опечений, кинувся навтьоки.

Шарбель присвятив чернечому життю 47 років, 23 із яких прожив схимником- на самоті, в скиті святих Петра і Павла, де його аскетизм досяг межі.
   Одного разу під час спільної молитви вдарила блискавка. Товариші припали до землі, а на Шарбелеві зайнявся одяг. Проте він настільки поринув у молитву, що навіть цього не помітив. Коли до Шарбеля підбігли перелякані браття, він лише підняв голову, здивовано подивився на них і… продовжив молитву. Шарбель міг стояти на колінах по чотири-п’ять годин. Розмовляти з ним у цей час було марно, він перебував у глибокій медитації, спілкуючись з Богом. Взимку і влітку ходив у зношеному одязі (згодом одягнув волосяницю з металевим ланцюгом), стоптаних черевиках, без головного убору, не розпалював вогню, щоб зігрітися, ніколи не їв м’яса, не пив вина, спав на вузькій кам’яній плиті, а під голову клав поліно, загорнене в грубу тканину. Він завжди мовчав, лише в думках повторював слова молитви. Деколи його про щось питали браття, а він здивовано поводив очима і… мовчав.

Святий був поруч, і водночас – далеко. Правда, інколи йому доводилося відкривати уста – коли отець-настоятель відсилав Шарбеля до поселень, розташованих неподалік, служити Св. Літургію. На знак покаяння він носив вериги і волосяницю, дотримувався строгого посту і молився щоночі.

Шарбель помер напередодні Різдва 1898 року, після восьмиденних болісних страждань, які переносив з великою терпеливістю і з непрестанною молитвою на вустах. Похоронений відлюдник був в день Різдва.
Ще за життя Св. Шарбель був відомий як чудотворець, а після смерті число зцілень за його заступництвом зросло. На його могилі з’явилося незвичайне сяйво, про яке свідчили багато людей, у тому числі і місцевий мусульманський префект. Це сяйво неможливо було пояснити раціонально. Врешті-решт власті дали дозвіл відкрити труну. Тіло святого відлюдника виявилося нетлінним, а через 4 місяці труну знову відкрили, у присутності комісії експертів, які підтвердили, що тіло збереглося в такому стані, ніби його щойно поклали в труну.

Маронітський орден, до якого належав отець Шарбель, звернувся до Св. Престолу з проханням про його канонізацію за уставом західної Церкви. З 1926 по 1928 рік відбувся так званий «інформативний процес». Місцевий єпископ збирав дані про святість життя Шарбеля і чудеса, здійснені за його молитвами. Всі документи надіслали до Риму, і почався так званий «апостольський процес». Знову були зібрані свідчення свідків, і в червні 1956 року було офіційно підтверджено, що життя Шарбеля Маклуфа було дійсним подвигом і відрізнялося християнськими чеснотами. Потім були розглянуті і чуда, що здійснювалися за заступництвом Слуги Божого Шарбеля. Для беатифікації потрібен неспростовний доказ як мінімум двох зцілень, які не піддаються науково-медичному поясненню: без цих чудес Церква не може виносити ухвали про беатифікацію.
   У листопаді 1965 року були офіційно визнані непоясненними чудесні зцілення черниці Марії Абель Камарі, яка 14 років страждала важкою хворобою шлунку, і Олександра Обеїда, який неймовірним чином прозрів після 13 років сліпоти. Обидва зцілення сталися за молитвами до Шарбеля Маклуфа. Отже, 5 грудня 1965 року в Соборі Св. Петра отця Шарбеля  зараховано до лику Блаженних. А для завершення процесу канонізації – останнього етапу визнання його Святим Вселенської Церкви необхідний був доказ ще одного чуда. Серед багаточисельних чудес для експертизи вибрали зцілення від раку Маріам Ассаф Ауад. Саме завдяки йому Папа Павло VI підписав Декрет про канонізацію.

Могила святого Шарбеля – одне з найвідвідуваніших паломницьких місць на Близькому Сході.
9 жовтня 1977 року в базиліці Св. Петра Папа Павло VI зарахував до лику Святих ліванського ченця Шарбеля Маклуфа. Це – перший східний подвижник, канонізований відповідно до канонічного права західної Церкви.
Отець Шарбель Маклуф був названий найвидатнішим святим двадцятого століття. Він здійснив понад 20 тисяч чудес. З них сотні в Україні, Росії, Лівані, Франції, Англії, Беніні. Монастир Святого Шарбеля відвідали понад мільйон осіб з 96 країн світу.
Ліванський монах (мароніт) св. Шарбель, лікує різні хвороби якщо молитися до нього і прикласти його зображення до хворого місяця або довго вдивлятись в його зображення.

Свідчення:

Як відомо, для Бога немає нічого неможливого. А якщо людина ходить до церкви, щиро молиться, сповідається та причащається, то Бог чує її прохання. Адже молитва – це розмова з Богом. Ми дякуємо Йому за все, та просимо у Нього та через святих Церкви для себе всяких благ. 
 

Я хочу розказати про оздоровлення мого чоловіка. В 2006 році він захворів, не міг піднятися з ліжка. Лікування не допомагало. І от одна парафіянка нашого храму подарувала нам книжку «Доторкнутися Дива, Феномен Святого Шарбеля».

Ми уважно прочитали її, та дізналися про життя та чуда Ліванського монаха Шарбеля, якого Католицька Церква зарахувала до сану святих. Шарбель – це людина, яка своєю святістю та безмежною вірою в Бога, удостоїлася ласки робити дива і в наші дні, вже після смерті. Він допомагає тим, хто щиро молиться.

І от ми почали молитися до Святого Шарбеля та до Бога, просячи виздоровлення. А коли лягали спати, то чоловік клав книжку під подушку. Одного ранку ми були шоковані тим що сталося. Коли чоловік прокинувся, то в нього було таке відчуття, що він лежить над ліжком та хтось його витягує. (на той час у чоловіка болів хребет).Чоловік хотів говорити, але не міг вимовити жодного слова. А через декілька хвилин він відчув, що знову лежить на ліжку. І того самого дня він встав та почав ходити! Ми віримо в те, що Бог та Святий Шарбель оздоровили його.

Моліться до Бога, до Святого монаха Шарбеля і він вам обов’язково допоможе.

Свідчення дала сім’я Павлюк (м. Івано-Франківськ)

Про це повідомляє християнський портал КІРІОС з посиланням на  сайт Луцького екзархату УГКЦ.