Сьогодні ми дуже часто чуємо, що східній і західній Україні варто відкинути всі протиріччя і об'єднатися заради щасливого майбутнього. Але чи так це насправді? Невже ми настільки різні, як нас хочуть в цьому переконати? Кому це вигідно і чому не варто зосереджувати всі свої думки на цій штучно створеній "проблемі"? Архієпископ-емерит УГКЦ Любомир Гузар поділився думками з приводу стану єдності українського народу до Дня Соборності України (22 січня).

– Ваше Високопреосвященство, чи є теперішня Україна Соборною державою?
– Теоретично так, ми є одна держава. І навіть більше, ніж теоретично. Бо поділи, які сьогодні робляться, вони є цілеспрямовані. Є якесь дивне бажання представити Україну як поділену на Східну, Західну, Північну та Південну. Щоби сказати, що це не є одна Соборна держава, справжнє об’єднане суспільство. Але я вважаю, що ми є об’єднані, через те, що проблеми людей чи то на Сході, чи на Заході дуже подібні. Люди мають ті самі труднощі. Якщо є якийсь поділ, то поділ не є проти Соборності. Радше можна говорити про поділ між багатими і бідними. 
  На жаль, цей поділ є дуже добре виплеканий. У мене відчуття, що дуже багаті люди, багато з яких є при владі, хочуть решту населення утримувати далеко від себе. А це значить, щоби загал суспільства був радше убогим.

 – А ось, наприклад, бідні люди зі Сходу і Заходу, Півночі та Півдня і так само багаті люди з тих сторін – чи відрізняються вони між собою? Можливо, менталітетом, можливо, своєю поведінкою, чи вони все-таки мають спільну ідею?
– Я думаю, що бідні люди чи вони в Сумах, чи вони є в Одещині, чи вони є в Чернівцях, чи вони є, скажімо, в Дрогобичі, їх може об’єднати якась ідея. У чому проблема багатих? Мені дуже трудно сказати, бо я не маю досвіду зустрічей з багатими, щоби зрозуміти їхній спосіб мислення. Одначе таке моє загальне враження, що думання багатих скероване на свою власну користь. Думання убогих? Вони дбають, щоб якось вижити, але вони також мають почуття, що є нарід, що є держава. Словом, вони таки більше мають відчуття Соборності. 

– А кому вигідно, на Ваш погляд, спекулювати на темі Соборності України?
– Є різні чинники. Є стара-стара засада – поділи і пануй. Коли люди є об’єднані, коли мають чітке відчуття єдності, вони є певною силою. Може, дехто боїться тієї сили, боїться, щоби така об’єднана сила могла нашкодити тим, хто старається за всяку ціну нагромадити багато майна. А поділ на багатих і бідних справді існує. 
  Значною мірою ця проблема привнесена ззовні. Історично ми знаємо, що різні наші сусіди радо бачать нашу розділеність. Під час Другої світової війни, коли через українську землю переходили різні війська. Чи то були нацистські, чи то були більшовицькі – всім їм залежало на тому, щоби використовувати внутрішні незгоди в нашому народі, щоби наш нарід ослаблювати. Окупанти, так би мовити, під’юджували наш нарід. Одну частину проти другої, використовуючи певні такі слабкості в нашому народі. І маємо дуже такі яскраві приклади з часів 40-х років, з часів Другої світової війни. Але я думаю, що й сьогодні багато бояться сильної України. А Україна має шанси бути сильною, бо вона є і багата, і має достатнє число громадян – і то здібних, працьовитих людей. Вона представляє собою певну велич. І такий сусід – дуже великий і сильний – для декого є дуже невигідним. Вони хотіли б через поділ, стараючись внутрішньо нас розділити, мати більший вплив на Україну. 

– А чи впливає релігійна приналежність людей на Соборність України?
– Відповім, продовжуючи попередню думку. Я переконаний, що є сили поза межами України, які стараються не тільки використати всякі релігійні та інші поділи в Україні, а й навіть помножити їх у різні способи, підтримуючи поодинокі групи, які хочуть мати свої особливі впливи. Маємо примір, що навіть використовують релігійну підставу до того, щоби наш нарід роз’єднувати. З самої природи Церкви є дуже важливим (бо це Божа заповідь), щоби ми були об’єднані. Це не є, так би мовити, щось людське, що ми вигадали, що нам вигідно, але це є справді Божа заповідь, щоби нарід, а особливо християни, були об’єднані. Це вже, так скажу, на суто релігійному ґрунті. 
  Але наша Церква все ж таки дуже переживає за Україну. І я думаю, хоча ми поділені, ми навіть по-людськи свідомі: якби наша Церква була більш об’єднана – вона би більше служила єдності народу. 
  Церква дуже зацікавлена, щоби нарід відчував Соборність і жив нею. 

– Але є такий цікавий парадокс. Українці знають, коли святкують восьме березня, коли святкують Новий рік, знають радянські свята, але не знають, коли був день Соборності України, не знають, що це за дата 22 січня. Не знають, що це таке. Чому так є?
– Ті, хто були нашими окупантами, насамперед, комуністичний режим, – вони абсолютно не хотіли, щоби нарід відчував себе одним, як український нарід. А були якість незрозумілі «радянські народи». От нам говорять про Вітчизняну війну... Яка Вітчизна? Чи ми за Україну боролися? Звичайно ж, малося на увазі, що за радянську. Тодішній режим дуже заохочував всякого роду «святкування» – день перемоги, день жінки, день революції чи ще щось, щоби підкреслити не національну єдність, не національну Соборність. День Соборності 22 січня – для Радянського Союзу був небезпечним. І в цьому була рація. 
  Ми все ще живемо під великим впливом тої минувшини. Радянського Союзу вже немає більш як 20 років. А ми досі не знаємо, коли день Соборності України. Ми, наша держава, наше суспільство замало уваги присвячує, такому дню, як День Соборності. Людей треба в тому дусі виховувати. А хто має виховувати молоде покоління так, щоб ці діти знали, коли День Соборності? Кому така місія повинна належати? Всім тим, хто свідомий значимості такого свята. Не можна сказати, що йдеться виключно про державу. 

– А якою має бути українська влада, щоб питанням Соборності нашої держави більше не спекулювали? І Україна була повноцінно Соборною?
– Потребуємо деякого часу, щоби так сталося. Влада є така, яким є населення. Маємо неокупаційну владу. Ми цю владу самі вибираємо. Не влада змінить Україну, нарід мусить бути свідомий своєї Соборності. І тому нарід на всіх рівнях мусить це плекати. То не є проблема влади виключно, хоча влада повинна це підтримувати. Але влада робитиме це в міру того, наскільки громадянське середовище хоче це підтримувати.

– Чи сьогоднішня влада дбає про Соборність України?
– Є люди, які дбають, є люди, які не дбають. Я не хочу робити якесь загальне твердження, що всі є проти, чи всі є за Соборність. Не можна спихати всієї вини на владу, бо наша влада – це є дзеркало нашого народу.

Про це повідомляє християнський портал КІРІОС з посиланням на  zik .