2 квітня 2013 року у київській книгарні «Є» відбулася презентація книги Архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира (Гузара) «Три дороги». Упорядником «Трьох доріг» стала журналістка Катерина Щоткіна, а релігієзнавець Віктор Єленський написав передмову.
Видання приурочено до 80-річного ювілею Блаженнішого Любомира, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.
– У своїй книжці я хотів говорити, передовсім, на тему трьох доріг людини, її трьох відношень – до себе, до ближнього та до Бога, – сказав Блаженніший Любомир. – Тільки коли ці відношення є добре наладнані, людина почувається щасливою.
«Три дороги» – бесіди Глави Української Греко-Католицької Церкви в 2001-2011 роках з журналістами. До книжки також увійшли фрагменти з його аудіокниг, назви яких співзвучні з розділами цього видання «Дорога до себе», «Дорога до ближнього», «Дорога до Бога». Пані Катерина Щоткіна доповнила видання ще додатковими запитаннями до автора.
Крім самого автора, у презентації взяли участь п. Віктор Єленський та медіаексперт Дмитро Крикун.
– «Три дороги» – це книжка, яку може дозволити собі тільки богослов дуже високого рівня, – сказав п. Віктор. – А що масштабніший богослов, то, зазвичай, простіше він висловлюється. Це книга про надзвичайно актуальні сучасні речі – людину, світ, чоловіка й жінку, суспільний устрій, демократію, Церкву. Надзвичайно показово, приміром, що Блаженніший відповів на запитання - чи може Церква мати справу з вільною людиною: він сказав, що Церква, котра не вміє мати справу з вільною людиною, не може зватися Церквою. Так само важливі слова Блаженнішого Любомира про демократію та права людини: він нагадує, що саме християнство означило людські права, як дані Богом у творінні, а не делеговані земними установами, А відтак, сам концепт прав людини виріс із християнства.
– Часто прийнято думати, – додав Дмитро Крикун, – що богословські книжки пишуться гусячими перами вночі. Але Блаженніший – людина, справді молода духом. І працюючи над «Трьома дорогами», він одразу працював над мультимедійним проектом, який можна послухати на диску та прочитати в друкованому вигляді чи Інтернеті.
Презентація, як і можна було передбачити, великою мірою була присвячена універсальним, вічним темам. Наприклад, одна журналістка згадала визначення Блаженнішого, що «Свобода – це можливість творити добро», й запитала - чи задоволений він реалізацією своєї свободи.
– У своєму житті я «проґавив» багато можливостей робити добро, не використав їх так, як треба, і це мене дуже засмучує. Іноді навіть у сповідях ми говоримо про гріхи, зло, яке зробили; проте забуваємо про те, що не робили добра і що є не набагато кращим від зла. Про це слід завжди пам’ятати. Ціль свободи – не лише уникнення зла, а, передовсім, творіння добра.
Духовний лідер багатьох українців дав також свою оцінку понад 20-річному шляху Української Греко-Католицької Церкви після її виходу з підпілля та – ширше – шляху цілого українського суспільства.
– Раніше наша Церква була гнана й не могла розвиватися. За останні десятиліття в цьому сенсі зроблено багато чого – організовано повноцінні парафії, створено систему церковної освіти. Це - речі важливі, але вони зовнішні, а Церква – передусім, духовна установа. На щастя, з Божою поміччю ми й тут маємо добрі кроки вперед. Зайдіть у наші церкви в неділю й побачите, як багато людей приходять на Службу Божу. Шкода, що значно менше людей там є з понеділка по суботу. Нас дуже довго вчили не шанувати Бога, за нами багато старих гріхів, і нам іще довго від них лікуватися.
До таких гріхів Любомир відносить, наприклад, корупцію.
- Корупція – це духовна недуга. Вона свідчить, як мало ми ще надихнулися Божим духом, як мало відчуваємо потребу справедливості для всіх. Тільки коли всі ми усвідомимо цю потребу, корупцію буде подолано; й про це треба постійно нагадувати, особливо молодим людям, але це не є швидкий шлях.
Архиєпископ-емерит також закликає виховувати в людях розуміння того, що матеріальні цінності не є головними в житті.
– Багато хто ще й сьогодні вважає, що багатим можна все. І наше суспільство дійсно дозволяє їм занадто багато. Як переконати людину, що щастя не в грошах? Як на мене, найкращий спосіб – особистий приклад. Людина небагата, проте з чистим, спокійним сумлінням, а відтак - щаслива, є кращою «ходячою» рекламою, ніж будь-яка пропаганда.
Пролунало на презентації й вельми непросте запитання: чи може невіруюча людина бути доброю, моральною, жити за Божими законами?
– Є три шляхи пізнати добро, – відповів на це автор книжки. – Перший, найпростіший і найкращий – це прийняти Божу науку. Але не всі мають цей шлях. Другий шлях – філософія. Пізнання добра силою людського розуму. Невипадково античну філософію, її вершинні досягнення називали «дарунком грецького народу християнству». І третій шлях – слухатися власного сумління, адже сумління є даром Божим. Отже, ці два «людські» шляхи є, але на них легко помилитися. Шлях Божої науки є набагато виразніший, пряміший.