11 березня 2014 р. в Синодальній залі Київської Патріархії під головуванням Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета та за участі всього єпископату відбулося засідання освяченого Архієрейського Собору УПЦ Київського Патріархату.
Собор прийняв Постанови та низку заяв і звернень:
- Заяву з приводу російської окупації Криму та проявів сепаратизму
- Звернення до УПЦ (Московського Патріархату) з приводу необхідності невідкладного подолання розділення Православної Церкви в Україні і утворення єдиної Помісної Православної Церкви
- Заяву з приводу підсумків Сінаксу – зібрання Предстоятелів Помісних Православних Церков у Константинополі 6-9 березня 2014 р.
ЗАЯВА
АРХІЄРЕЙСЬКОГО СОБОРУ
Української Православної Церкви Київського Патріархату
з приводу російської окупації Криму та проявів сепаратизму
Ми, архієреї Української Православної Церкви Київського Патріархату, від імені нашої Церкви разом з усією Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій категорично засуджуємо сепаратизм, заклики до відділення від України її частин або до федералізації. Україна – єдина і неподільна, а всі її громадяни, незалежно від національності, мови, віросповідання чи місця проживання – єдиний український народ.
Особливо ми засуджуємо збройний сепаратистський заколот, вчинений наприкінці лютого цього року в Автономній республіці Крим, та подальшу окупацію Криму російськими військами, яка триває досі.
Цим знехтувані обов’язки, взяті на себе Росією у рамках Будапештського меморандуму 1994 р., де вона виступає однією з країн-гарантів недоторканості, територіальної цілісності та суверенітету України. Російське керівництво також грубо порушило основи міжнародних відносин, які будуються на повазі до суверенітету і територіальної цілісності країн, недоторканості їхніх кордонів, невтручанні у внутрішні справи. Також з російського боку грубо порушено низку двосторонніх угод, які регулюють відносини між нашими державами і статус Чорноморського флоту Росії у Криму.
Свої злі справи керівники Росії мотивують нібито загрозою російськомовному населенню, відсутністю в Україні легітимної влади, загрозою від екстремістів та фашистів, тощо. Ці виправдання є так само цинічною брехнею, як і заяви про відсутність російських військ у Криму.
Тому як Церква зобов’язані засвідчити, що керівники Росії, їхні поплічники з числа сепаратистів, неправдомовці-пропагандисти, які свідомо брешуть про події в Україні, і всі, хто причетний до нинішньої російської агресії проти нашої держави – вже порушили три головні заповіді Божі: не кради; не говори неправдивого свідчення на ближнього твого; не бажай дому ближнього твого... (і) нічого, що у ближнього твого (Вихід 20:15-17).
Зараз до своїх гріхів вони готуються додати ще один – порушити заповідь «Не вбивай» (Вихід 20:13), вчинивши каїновий гріх через пролиття крові синів і дочок братнього українського народу.
І все це роблять ті, хто вважають себе православними християнами, оскверняючи своєю неправдою, злими вчинками та намірами святість днів Великого посту.
Говорячи про «боротьбу з фашизмом» кремлівські лідери діють так само, як Гітлер: брехнею обдурюють власний народ, військовою силою захоплюють землі сусідів, виправдовуючи себе інтересами російської нації. Агресія Росії в Криму 2014-го року є тим самим, чим є аншлюс Австрії, загарбання Німеччиною Судетської області та знищення Чехословаччини у 1938-му році. Так само незаконним і аморальним є спішне проведення під дулами автоматів «референдуму» щодо аншлюсу Криму з Російською Федерацією.
Ми усвідомлюємо марність спроб достукатися до совісті тих, хто з Кремля віддає накази чинити це зло. А тому найперше ми звертаємося до Господа словами псалма: «Боже помсти, Господи Боже помсти, яви Себе! Встань, Судде землі, дай відплату гордим. Доки, Господи, доки нечестивці будуть вихвалятися? Вони говорять неправдиві слова, величають себе всі, що чинять беззаконня. Народ Твій, Господи, поневолили і гноблять насліддя Твоє» (Пс. 93:1-5). Ми просимо Всемогутнього Бога зупинити беззаконня і напоумити загарбників полишити українську землю.
Ми приєднуємося до слів звернень Церков і релігійних організацій України, які однодушно засудили агресію в Криму. Також звертаємося до всіх віруючих людей доброї волі у всьому світі з проханням – моліться про мир і перемогу правди в Україні.
Закликаємо релігійних лідерів усього світу засудити російську агресію проти нашої держави, виступити на захист миру та не допустити кровопролиття.
Ми глибоко розчаровані позицією Російської Православної Церкви і особисто її глави Патріарха Кирила, які по суті нічого не роблять, щоби не допустити кровопролиття. Більше того – низка представників РПЦ, включно з найближчими до Патріарха Кирила особами, публічно виправдовують і схвалюють агресію проти України, називають загарбників «миротворцями». Тому відповідальність перед Богом за наслідки російської агресії проти України також лягає і на РПЦ.
Ми засмучені тим, що Предстоятелі Помісних Православних Церков, які нещодавно збиралися у резиденції Вселенського Патріарха в Константинополі, у підсумковому документі зустрічі обмежилися щодо агресії Росії проти України лише загальними висловами – в той час як між двома православними народами, російським і українським, нависла загроза війни і кровопролиття.
Від імені нашої багатомільйонної пастви звертаємося до США, Великобританії та інших країн-гарантів Будапештського меморандуму, до Європейського Союзу, ООН, ОБСЄ та НАТО, до всього міжнародного співтовариства із закликом зупинити російську агресію проти України, примусити керівництво Росії виконувати взяті на себе міжнародні та двосторонні зобов’язання, припинити втручання у внутрішні справи України, розпалювання сепаратизму.
Якщо російське керівництво не буде зупинене зараз – це зруйнує всю систему світової безпеки, знецінить будь-які міжнародні угоди та гарантії. Порушення Будапештського меморандуму також засвідчить, що немає сенсу в ядерному роззброєнні, а це може привести світ на межу ядерної катастрофи.
Відповідально засвідчуємо, що український народ не має жодних ворожих почуттів до братнього російського народу. Навіть в нинішніх умовах конфлікту ми прагнемо лише до мирного, добросусідського співіснування, взаємовигідної співпраці наших країн і народів – але виключно на засадах двосторонньої поваги до незалежності, суверенітету і територіальної цілісності. Ми щиро вдячні всім, хто зараз в Росії виступає за мир і викриває злі діяння кремлівського керівництва.
Ми звертаємо увагу української влади та міжнародного співтовариства на утиски, яких вже зазнає українська громада в Криму з боку окупантів та їхніх поплічників. Парафіян Київського Патріархату та лідерів української громади Криму Андрія Щекуна і Анатолія Ковальського викрадено. Озброєні проросійські загони силою не допустили духовенство Київського Патріархату звершити молитву та поспілкуватися з військовослужбовцями військової частини у с. Перевальне. В таких умовах духовенство і парафіяни Кримської єпархії УПЦ Київського Патріархату побоюються не лише за своє право далі звершувати богослужіння та належати до обраної ними Церкви, але за своє здоров’я і життя.
В умовах іноземної агресії Київський Патріархат благословляє військовослужбовців і весь український народ твердо стояти на захисті незалежності України, недоторканості її кордонів, миру і єдності в нашому спільному домі.
Наша Церква – з українським народом. Твердо знаємо: Бог не в силі, а в правді. Правда – на боці українського народу, тому ми переможемо. «Бо не відкине Господь народу Свого і не забуде насліддя Свого. Бо в суд прийде правда, і за нею прийдуть усі праведні серцем... Господь – захист мій, і Бог мій – твердиня надії моєї» (Пс. 93:14-15,22).
Нехай Господь береже всіх нас і Україну!
ЗВЕРНЕННЯ
АРХІЄРЕЙСЬКОГО СОБОРУ
Української Православної Церкви Київського Патріархату
до УПЦ (Московського Патріархату)
з приводу необхідності невідкладного подолання
розділення Православної Церкви в Україні
і утворення єдиної Помісної Православної Церкви
Дорогі брати і сестри!
Архієрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату підтверджує раніше звернені до вас Священним Синодом і Вищою Церковною Радою заклики – подолати розділення Православної Церкви в Україні та утворити єдину Помісну Українську Православну Церкву.
Ми, як і ви, бажаємо здійснити це об’єднання на основі канонічного порядку і традицій Православної Церкви.
Всім відомо, що досі Православна Церква не має єдиного визначеного порядку проголошення автокефалії, тобто повної адміністративної незалежності. Відсутність єдиного погляду на це питання засвідчена і в рішеннях зібрання Предстоятелів (Сінаксу) Православних Церков, яке завершилося 9 березня ц.р.
Разом з тим низка правил та традицій православ’я свідчить про тісний зв’язок між державним станом народу і статусом автокефалії його Церкви. Зокрема про це говорять 34 Апостольське правило: «Єпископам всякого народу належить знати першого серед них, і визнавати його, як главу, і нічого, що перевищує його владу, не творити без його розсуду...», 17 правило IV Вселенського Собору, 38 правило VI Вселенського Собору, де вказано, що «устрій церковних справ повинен відповідати політичним і громадським формам», та численні історичні прецеденти проголошення автокефалії Помісних Церков у минулому.
Принцип «у незалежній державі – незалежна (автокефальна) Церква» – норма православної традиції, а не вигадка сучасних політиків, як вас намагаються переконати направдомовці. Це підтверджується, окрім іншого, такими документами, як Томос Константинопольського Патріархату про визнання автокефалії Православної Церкви в Польщі, в якому цитується Апофегма патріарха Фотія: «Прийняти, що права, які торкаються церковних справ, а особливо справ парафій, повинні відповідати політичним і адміністративним перемінам» (1924 р.) і виписка з визначення Священного Синоду при Святійшому Патріарху Московському і всієї Русі від 19 листопада 1943 року №12 (Журнал Московської Патріархії № 3 за 1944 р., с. 3) щодо визнання автокефалії Грузинської Церкви, де сказано: «за церковними правилами (Всел. IV, 17 та ін.), церковні кордони повинні слідувати за державними».
Саме виходячи з цих канонічних підстав Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. ствердив: «Незалежна Церква у незалежній державі є канонічно виправданою та історично неминучою» (Визначення Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р. з питання повної самостійності УПЦ). Маємо зазначити, що під цим рішенням стоять підписи всіх тогочасних архієреїв УПЦ, в тому числі і нинішнього Місцеблюстителя престолу УПЦ митрополита Онуфрія.
Мудрість саме такого принципу наочно підтверджується нинішніми подіями. Адже зараз ви опинилися перед необхідністю вибору: схвалювати позицію свого Патріарха, який фактично підтримує кремлівське керівництво в його агресивних діях проти України, чи бути вірними своїй Батьківщині Україні, захищаючи її від російської інтервенції. Саме ваше підпорядкування Московському Патріархату стає одним з аргументів для виправдання російською владою своєї агресії проти України – бажаєте ви цього чи ні.
Ми закликаємо вас усвідомити, що насправді московські слова про «неканонічність» Київського Патріархату є такими ж неправдивими, як твердження Кремля про нелегітимність української влади. В очах Москви залежність від неї – завжди законна, а свобода – злочин.
Хочемо нагадати, що починаючи з 2009 р. кілька разів за церковними і політичними каналами від імені особисто Патріарха Кирила нашому Предстоятелю надходили пропозиції в обмін на повернення до складу РПЦ – повернути йому всі попередні посади. Тобто, Московський Патріарх Кирил і представники Кремля гарантували нашому Предстоятелю посаду Предстоятеля УПЦ МП і всі пов’язані з нею права – якщо би він погодився приєднатися до Московського Патріархату. Лише один цей факт вже яскраво свідчить, що насправді Московська патріархія піклується не про дотримання канонів, а про збереження влади над Україною.
Преосвященні владики і всечесні отці!
Закликаємо кожного з вас відчути особисту відповідальність перед Богом і Церквою за подолання існуючого розділення. Не варто лише чекати, коли «хтось десь нагорі» вирішить, що настав час єднання – цю справу вже слід робити кожному, сприяючи подоланню ворожнечі, налагоджуючи добрі стосунки з представниками Київського Патріархату в місці свого служіння. Наші братські обійми відкриті для вас.
Дорогі брати і сестри!
Ми закликаємо вас доносити своє прагнення церковної єдності до своїх пастирів. Також запрошуємо вас відвідувати наші храми та монастирі, щоби ви на власному досвіді переконалися – ніщо, окрім штучних перешкод з боку Москви, не розділяє нас, братів у православній вірі та дітей одного українського народу.
Хочемо всіх ще раз запевнити, що Київський Патріархат не заохочує, не підтримує і не схвалює погромів чи захоплень храмів УПЦ МП. Ми переконані, що подолати розділення зможемо лише мирним шляхом. У зв’язку з цим закликаємо всіх наших прихильників не піддаватися на жодні провокаційні заклики, пам’ятати про свою християнську гідність та відповідальність.
Ми вітаємо створення двома Церквами комісій для ведення діалогу. Прикро, що досі, попри бажання нашої сторони, вони не змогли приступити до роботи. Сподіваємося, що відповідні зустрічі відбудуться у найближчий час, чим буде засвідчена щирість бажання братів з УПЦ МП вести діалог та долати існуючі суперечності.
Для успішного здійснення діалогу ми пропонуємо вам, нашим братам, дати ствердну відповідь з трьох питань:
– безумовна підтримка державної незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України – адже згідно до 34 Апостольського та інших правил, відповідно до історичної традиції Православної Церкви державна незалежність є однією з передумов буття Помісної Церкви;
– підтримка європейського напрямку розвитку України, в тому числі асоціації України та Європейського Союзу – як гарантії збереження незалежності і територіальної цілісності України та підтвердження вибору святого рівноапостольного князя Володимира на користь християнської європейської цивілізації;
– підтримка остаточної мети – подолання існуючого розділення та утворення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви.
На наше переконання діалог слід вести не лише у центрі, але і на місцях. Вважаємо обов’язково необхідним створення комісій для діалогу в єпархіях, де у безпосередньому спілкуванні архієреїв і духовенства двох Церков можна знаходити шляхи вирішення багатьох насущних проблем.
Ми висловлюємо жаль з приводу погіршення стану здоров’я Блаженнійшого митрополита Володимира, Предстоятеля УПЦ МП, внаслідок чого він не може виконувати свої обов’язки, та підносимо за нього свої молитви. Також ми бажаємо Місцеблюстителю престолу УПЦ МП Високопреосвященному митрополиту Онуфрію Божої допомоги у звершенні покладеного на нього відповідального служіння для досягнення єдності Церкви в Україні.
Дорогі владики, отці, брати і сестри!
Всім нам належить пам’ятати, що Церква є Божа, і єдиний Глава її – Господь Ісус Христос. Тому найперше, що належить всім нам, як християнам, робити – щоденно ревно молитися Богові за припинення ворожнечі, примноження любові, подолання розділення і утворення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні. За це ми підносимо свої молитви та закликаємо і вас робити цей посильний кожному внесок у богоугодну справу церковного єднання.
ЗАЯВА
АРХІЄРЕЙСЬКОГО СОБОРУ
Української Православної Церкви Київського Патріархату
з приводу підсумків Сінаксу – зібрання
Предстоятелів Помісних Православних Церков
у Константинополі 6-9 березня 2014 р.
Розглянувши підсумки Сінаксу – зібрання Предстоятелів Помісних Православних Церков, яке відбулося у Константинополі 6-9 березня 2014 р. Архієрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату вітає прагнення Помісних Церков соборно знаходити відповіді на важливі питання церковного і світського життя.
Одним з таких питань є затвердження способу та порядку проголошення автокефалії. На жаль і на цьому засіданні Предстоятелів, як і на усіх попередніх зустрічах, не було знайдене порозуміння з питання автокефалії, у зв’язку з чим визнано можливим, якщо не відбудуться зміни, не розглядати цю справу на майбутньому Святому і Великому Соборі Православної Церкви.
На нашу думку питання способу та порядку проголошення автокефалії є одним з аспектів ширшого питання – чим є Вселенська Христова Церква. Тобто це є богословське еклезіологічне питання, без ясного і зрозумілого вирішення якого майбутній Святий і Великий Собор Православної Церкви може виявитися малоплідним.
Позиція Київського Патріархату з питання автокефалії залишається незмінною та викладена у низці документів, зокрема у Історико-канонічній декларації «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква» (2007 р.), Соборному слові «Про Помісну Українську Православну Церкву – Київський Патріархат» (2010 р.), рішенні Священного Синоду (Журнал засідання №1 від 23 січня 2010 р.) щодо підсумків роботи Міжправославної підготовчої комісії, яка засідала з 10 по 16 грудня 2009 р. у м. Шамбезі (Швейцарія).
Не повторюючи все, викладене у цих документах, наголошуємо на одному. З історії та діянь Вселенських і благочестивих Помісних Соборів Церкви бачимо, що для розгляду питань, які стосуються якоїсь місцевої Церкви, певних церковних діячів або їхнього вчення, завжди запрошувалися представники цих Церков чи відповідні церковні діячі, яким надавалася можливість обґрунтовувати та захищати свої думки чи дії. Права публічно в соборних засіданнях захищати свою позицію не позбавлялися навіть завідомі єретики, адже це відповідає принципу, сформульованому в Священному Писанні: закон не судить людину, перш ніж вислухають її (див. Ін. 7:51).
Нажаль, Українська Православна Церква Київського Патріархату представниками інших Помісних Церков досі позбавлена права свідчити про свою позицію при розгляді на всеправославному рівні питання про автокефалію та інших, які її безпосередньо стосуються. Цим порушуються відповідні настанови Священного Писання і соборні традиції Вселенської Церкви.
Принцип консенсусу під час прийняття всеправославних рішень, затверджений минулим Сінаксом, на нашу думку не зовсім відповідає соборній традиції древності. На такому принципі в першу чергу наполягає Московський Патріархат.
Але яким чином зараз, як бачимо, досягається цей консенсус? Шляхом виключення з діалогу представників від мільйонів православних, які твердо сповідують православну віру, зберігають канонічний устрій Церкви і обряд богослужіння – але поки що не отримали визнання свого статусу з боку інших Помісних Церков. Відсутність на Сінаксі представників не лише Церков, статус яких не визнаний всіма, але і визнаної Чехо-Словацької Церкви (яка, попри проблему законності обрання нового Предстоятеля залишається помісною Церквою і має право на представлення своєї позиції) не дозволяють вважати, що консенсус, який досягається у таких зібраннях – це консенсус всієї Повноти Церкви.
Хочемо окремо звернути увагу на ситуацію, що склалася у Православній Церкві Чеських земель і Словаччини. Ми бачимо, що переважною більшістю Помісних Церков поставлено під сумнів законність обрання нового Предстоятеля цієї Церкви. Підставою цього було відсторонення її Місцеблюстителя і проведення засідань Синоду і Собору без його згоди та участі. Не вдаючись у детальний розгляд цієї справи хочемо наголосити, що так званий Харківський собор 1992 р. був проведений також без участі та згоди не просто Місцеблюстителя, а законного Предстоятеля УПЦ. Тому якщо Помісні Православні Церкви є послідовними у своїй позиції, вони повинні у однакових випадках дотримуватися однакової позиції.
На завершення хочемо звернути увагу на слова Послання Предстоятелів від 9 березня, сказані щодо церковної ситуації в Україні.
В Україні немає ніякої реальної загрози «насильницького захоплення святих монастирів і храмів», а будь які заклики до таких дій ми також неодноразово засуджували і засуджуємо.
Також, попри заяви представників Московського Патріархату, які трактують слова Послання як заклик «до подолання розколу» в Україні, у самому Посланні церковна ситуація в Україні не характеризується терміном «розкол».
Ми твердо і непохитно переконані, що належимо до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, від неї не відходили і єдності з нею не втрачали. Відсутність же офіційного спілкування нашої Церкви з іншими Помісними Православними Церквами є наслідком не нашої позиції – бо ми прагнемо такого спілкування і все робимо для цього – а плодом дій наших братів, в першу чергу Московського Патріархату, який робить все для нашої ізоляції.
Підбиваючи підсумок від імені Київського Патріархату ми покладаємо надію на Пастиреначальника Господа Ісуса Христа, нехай Він провадить Церкву Свою так, як Йому – угодно, а нам – спасительно, і у цьому дусі надихає діяльність усіх Помісних Православних Церков.
ПОСТАНОВИ ПОЗАЧЕРГОВОГО АРХІЄРЕЙСЬКОГО СОБОРУ
Української Православної Церкви Київського Патріархату
від 11 березня 2014 року
Зібравшись з волі Божої у Золотоверхому Києві під головуванням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, заслухавши і обговоривши запропоновані ним проекти соборних документів, Архієрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату
ПОСТАНОВЛЯЄ:
1. Категорично засудити прояви сепаратизму в Україні та військову агресію проти нашої держави з боку Росії. Прийняти та опублікувати Заяву Архієрейського Собору з приводу російської окупації Криму та проявів сепаратизму.
2. Схвалити діяльність Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, Священного Синоду та Вищої Церковної Ради, спрямовані на невідкладне подолання розділення Православної Церкви в Україні і утворення єдиної Помісної Православної Церкви. Прийняти та опублікувати з цього питання Звернення Архієрейського Собору до УПЦ (Московського Патріархату).
3. Прийняти та опублікувати Заяву Архієрейського Собору з приводу підсумків Сінаксу – зібрання Предстоятелів Помісних Православних Церков, що завершило свою роботу 9 березня 2014 р. в Константинополі. Доручити Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету письмово поінформувати Святійшого Архієпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенського Патріарха Варфоломія про позицію Київського Патріархата у порушених на зустрічі питаннях.
4. Затвердити рішення і постанови Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату за міжсоборний період.
Собор підносить подячні молитви Пастиреначальнику Господу нашому Ісусу Христу за успішне завершення своєї роботи і закликає на всіх вірних Київського Патріархату Боже благословення.
ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ
МИТРОПОЛИТ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ЕПІФАНІЙ
МИТРОПОЛИТ ЛЬВІВСЬКИЙ І СОКАЛЬСЬКИЙ ДИМИТРІЙ
МИТРОПОЛИТ ЧЕРКАСЬКИЙ І ЧИГИРИНСЬКИЙ ІОАН
АРХІЄПИСКОП ДОНЕЦЬКИЙ І МАРІУПОЛЬСЬКИЙ СЕРГІЙ
АРХІЄПИСКОП РІВНЕНСЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ ІЛАРІОН
АРХІЄПИСКОП ЧЕРНІГІВСЬКИЙ І НІЖИНСЬКИЙ ЄВСТРАТІЙ
МИТРОПОЛИТ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ І БУКОВИНСЬКИЙ ДАНИЛО
МИТРОПОЛИТ МИКОЛАЇВСЬКИЙ І БОГОЯЛЕНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР
МИТРОПОЛИТ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ АНТОНІЙ
МИТРОПОЛИТ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ І ГАЛИЦЬКИЙ ІОАСАФ
МИТРОПОЛИТ ЛУЦЬКИЙ І ВОЛИНСЬКИЙ МИХАЇЛ
АРХІЄПИСКОП ЖИТОМИРСЬКИЙ І ОВРУЦЬКИЙ ІЗЯСЛАВ
АРХІЄПИСКОП ЗАПОРІЗЬКИЙ І МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ГРИГОРІЙ
АРХІЄПИСКОП ХЕРСОНСЬКИЙ І ТАВРІЙСЬКИЙ ДАМІАН
АРХІЄПИСКОП ДРОГОБИЦЬКИЙ І САМБІРСЬКИЙ ЯКІВ
АРХІЄПИСКОП СІМФЕРОПОЛЬСЬКИЙ І КРИМСЬКИЙ КЛІМЕНТ
АРХІЄПИСКОП СУМСЬКИЙ І ОХТИРСЬКИЙ МЕФОДІЙ
АРХІЄПИСКОП ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ І КІЦМАНСЬКИЙ ОНУФРІЙ
АРХІЄПИСКОП ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ, КРЕМЕНЕЦЬКИЙ І БУЧАЦЬКИЙ НЕСТОР
АРХІЄПИСКОП ПОЛТАВСЬКИЙ І КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ФЕДІР
ЄПИСКОП УЖГОРОДСЬКИЙ І ЗАКАРПАТСЬКИЙ КИРИЛ
ЄПИСКОП ХЕРСОНЕСЬКИЙ ХРИЗОСТОМ
ЄПИСКОП ФАЛЕШТСЬКИЙ І СХІДНО-МОЛДОВСЬКИЙ ФІЛАРЕТ
ЄПИСКОП ВІННИЦЬКИЙ І БРАЦЛАВСЬКИЙ МИХАЇЛ
ЄПИСКОП КІРОВОГРАДСЬКИЙ І ГОЛОВАНІВСЬКИЙ МАРК
ЄПИСКОП ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ І ТЕРЕБОВЛЯНСЬКИЙ ПАВЛО
ЄПИСКОП ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ І КРИВОРІЗЬКИЙ СИМЕОН
ЄПИСКОП ОДЕСЬКИЙ І БАЛТСЬКИЙ МАРК
ЄПИСКОП ЛУГАНСЬКИЙ І СТАРОБІЛЬСЬКИЙ АФАНАСІЙ
ЄПИСКОП КОЛОМИЙСЬКИЙ І КОСІВСЬКИЙ ЮЛІАН
ЄПИСКОП ХАРКІВСЬКИЙ І БОГОДУХІВСЬКИЙ МИТРОФАН
АРХІЄПИСКОП БОГУСЛАВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР
ЄПИСКОП СОЛОВ’ЯНСЬКИЙ ВСЕВОЛОД
ЄПИСКОП ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ ЛАВРЕНТІЙ
ЄПИСКОП ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МАТФЕЙ
ЄПИСКОП ВИШГОРОДСЬКИЙ АГАПІТ
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на оф.сайт УПЦ КП.