Дорогі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у п’яту неділю Великого посту, слова читання з Євангелія від апостола Марка нагадують нам про наближення страстей Господніх. Спаситель подорожує зі Своїми учениками, і, «коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, – описує ці події євангелист, – Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися. Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне» (Мк. 10: 32 – 34).

Чому ученики, йдучи з Господом Ісусом Христом до Єрусалима на свято Пасхи, жахалися й боялися? Тому, що знали ставлення начальників народу до свого Учителя, знали з попереднього досвіду, як ті хотіли схопити Його і віддати на покарання. Також ми знаємо, що апостоли, як і решта тогочасних юдеїв, вважали, що очікуваний Месія – це Цар, Який має змінити земні обставини життя народу, відновити незалежну державу та очолити її як володар. І подальша розмова синів Зеведеєвих – Якова та Іоана – про місця для них праворуч і ліворуч від Спасителя, коли Він буде прославлений, прямо підтверджує це.

І, мабуть, так міркують ученики: йдемо до Єрусалима, і небагато нас; то яким чином зможуть бути подолані і влада нинішніх начальників народу нашого, і влада римлян, які володіють нами, щоб встановилося очікуване Царство Месії?

Отже, з одного боку, ученики жахаються і бояться, а з іншого – думають про те, як Христос має воцаритися і яким буде їхнє місце в Христовому Царстві. Однак «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55: 8 – 9), – сповіщає нам пророк Ісая.

Справді, Спаситель прямує до Єрусалима, щоб явити Себе як Обіцяного Царя Ізраїлевого, як довгоочікуваного Месію. Але Царство Христове – не від світу цього (Ін. 18: 36), воно не подібне до царств земних. Воно збудоване на глибокому, жертовному смиренні, а не на людській величі й пишноті, на стражданні, на служінні, а не на силі війська й пануванні.

На цю різницю вказує Господь Своїм ученикам і заповідає: «Хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом. Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 10: 43 – 45).

Отже, Спаситель сповіщає ученикам про Свої страждання і смерть в Єрусалимі, які передуватимуть Його воскресінню. Це дуже важливе сповіщення і важлива настанова не лише для апостолів, але і для нас – сучасних християн. Бо Син Божий іде на страждання не через те, що не може захистити Себе. Він видається в руки начальників і язичників не тому, що їхня людська сила більша за Його Божественну силу. У розділах з Євангелія про страсті Христові, які звучали впродовж Великого посту на пасіях і які знову будуть прочитані ввечері у Великий четвер, ми неодноразово чуємо, що навіть, здавалося б, дрібні деталі тих подій є передбачені Божественним провидінням та сповіщені пророками за багато століть до Різдва Христового.

«Це ж усе сталося, щоб збулися Писання пророків» (Мф. 26: 56). Такі й подібні слова не раз повторюються, коли описуються події страстей Христових, нагадуючи, що все це – не випадковий збіг обставин, не наслідок лише дій та рішень людських, але виконання відвічного Божого задуму. Тому Спаситель і попереджає учеників Своїх, що має статися в Єрусалимі, як Він має постраждати і померти, щоб потім, після воскресіння Його, вони усвідомили все та увірували.

Ці настанови Писання для нас сьогодні, окрім усього іншого, важливі ще й тому, що вони дають нам надію та зміцнюють нашу віру серед бурхливих подій теперішнього часу. Адже хіба ми зараз не уподібнюємося до учеників Господніх, які йдуть за Ним, однак жахаються і бояться? Бо поширення згубної пошесті, запроваджувані в усьому світі все нові й нові обмеження, пов’язаний з усім цим очікуваний занепад в економіці, що вестиме багатьох до зубожіння, а найголовніше – невідомість того, як довго все це триватиме, коли і як зможе бути винайдене лікування та способи запобігання подальшому поширенню хвороби, яким буде подальше життя людства, – все це дає підстави для страху.

Але ми як християни маємо зміцнюватися у всіх цих випробуваннях усвідомленням того, що Бог діє і в наш час, як діяв і в час євангельських подій. Христос Господь і до нас зараз промовляє так, як Він промовляв до апостолів перед Голгофськими стражданнями: «Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16: 33).

Зараз ми, дорогі брати і сестри, маємо уподібнюватися до Авраама, якому Бог повелів: «Піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого [і йди] у землю, яку Я покажу тобі» (Бут. 12: 1). І Авраам повірив Богові, встав і пішов від місця знайомого і від рідних йому людей у невідомість, бо так повелів Господь. Ми маємо брати за приклад Мойсея, який за повелінням Божим у старечому віці пішов до найсильнішого з правителів відомого йому світу, щоб із-під влади його, з рабства, вивести свій рідний народ і провести його через пустелю та десятиліття мандрувань до землі Обіцяної. Ми маємо уподібнюватися до Гедеона, якого Господь з малим числом воїнів послав на сильного і грізного супротивника, і за вірою Гедеоновою Господь дав перемогу.

І ще багато таких і подібних прикладів можна наводити з біблійної історії та з історії Церкви, які доводять: якщо довіряємо Господу і йдемо за Ним, то обов’язково досягнемо блага. Тож повторімо за Псалмоспівцем: «Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною; жезл Твій і палиця Твоя – вони потішили мене» (Пс. 22: 4).

Дорогі брати і сестри!

Хіба Бог не знає про всі наші нинішні страждання і випробування? Хіба Бог не має сили і влади змінити все це? І знає Він, і владу має, але допустив Він всі ці випробування з благою для нас метою.

Ця мета зараз нам так само не зрозуміла, як не зрозумілими були ученикам Христовим Його слова про майбутні страждання і смерть у Єрусалимі. Адже у відповідь на провіщення Спасителя про це апостол Петро «почав заперечувати Йому: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!» (Мф. 16: 22). І ми усі не хотіли б, щоб відбувалося так, як є зараз: щоб не мали ми можливості вільно спілкуватися між собою, як звикли, вільно і без обмежень збиратися на спільні богослужіння, на святкування, як це можливо було робити ще донедавна. Однак якщо Господь допустив це, то будемо довіряти Йому і йти за Ним, як Він повелів нам, сказавши: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьме хрест свій, та йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її» (Мф. 16: 24).

Прикладом такого самозречення для нас сьогодні є преподобна Марія Єгипетська, пам’ять якої згадує нині свята Церква. Будучи великою грішницею, вона помандрувала з Олександрії до Єрусалима з натовпом паломників не заради поклоніння святині, а заради можливості чинити гріхи. Однак і це все Господь передбачив та обернув на користь і їй самій, і на користь усім, хто повчається через її життя. Бо коли з натовпом вона прийшла до храму, то сила Божа не пускала її до святині, щоб усвідомила вона власні гріхи та розкаялася.

І коли вона покаялася перед Господом, попросивши заступництва Пречистої Діви Марії та пообіцявши змінити своє життя і решту його провести у подвигах, живучи в пустелі, то Бог прийняв її покаяння, допоміг їй у боротьбі зі спокусами. І вона з великої грішниці стала святою, гідною подиву навіть серед святих.

Цей приклад нехай і нам подасть розуміння нинішніх випробувань як нагадування про наші власні гріхи. Бо якщо Господь попустив обставини, які спонукають майже всіх залишатися вдома навіть у ті дні Великого посту, Страсної седмиці та святкування Воскресіння Христового, коли ми звикли йти до храмів, то хіба в цьому не маємо ми побачити нагадування цінувати ті можливості, які дає нам Бог? Хіба не спонукає це нас, як Марію Єгипетську, замислитися, в чому є наша особиста провина перед Богом, яка не допускає нас вільно увійти в святиню?

Просімо у Господа з вірою, просімо заступництва Божої Матері, яку ми у величному співі акафісту прославляли напередодні в цьому храмі перед чудотворним мироточивим образом Її, просімо у святих угодників молитов перед престолом Господнім за нас і за всіх людей – і безперечно отримаємо те, що корисне для спасіння, бо такою є обітниця Божа!

Отже, перебуваючи вдома, в усамітненні, долучайтеся до молитов усієї Церкви, як робили це пустельники і затворники, віддалившись від світу і навіть від самого спілкування з іншими людьми, але залишаючись у нерозривній єдності з Церквою Христовою. Молімося, щоб Господь скоротив час випробувань і щоб пошесть згубна припинилася.

Також, дорогі брати і сестри, всі, хто чує ці слова через трансляцію або читає їх у мережі, прошу вас підносити молитви за Церкву, за священників, які продовжують звершувати богослужіння в цей час, коли ви, миряни, маєте залишатися вдома, підкоряючись обмеженням, встановленим державою.

Для нас, священнослужителів, ця вимушена відстань – біль сердечний і скорбота так само, як і для вас. І подвоюється та потроюється він для нас через те, що богослужіння Страсної седмиці та Великодня ми змушені будемо звершувати, дотримуючись зовнішніх обмежень, а вас маємо знову і знову просити залишатися вдома, щоб допомогти зупинити поширення хвороби і невільно не стати причиною захворювання для ближніх.

За кілька днів Священний Синод нашої Церкви після консультацій з державою та беручи до уваги досвід рішень інших помісних Церков ухвалить рекомендації про те, як ми проведемо наступні тижні, як будуть звершені богослужіння в умовах нових обмежень, які накладаються через карантин. Від держави ми отримуємо запевнення, що попри існуючі обмеження для мирян вільно збиратися на богослужіння самі храми не будуть закриті, а богослужіння не заборонені.

Отже, як ученики Христові йдімо за Ним попри скорботи і страх світу цього! І хоча маємо на цьому шляху понести хрест свій і пити чашу страждань, як про це нагадує сьогоднішнє Євангельське читання (Мк. 10: 39), однак пам’ятаймо, особливо в ці дні, про втішні слова від Спасителя: «Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде. Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ. Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 16: 20 – 22).

Амінь!

Християнський портал КІРІОС за матеріалами офіційної сторінки  УПЦ КП.