Ідея митрополита Онуфрія про синергію між Церквами, громадянським суспільством і державою буде недосяжною, поки всередині самої УПЦ МП не буде симфонії з найважливіших питань.
Скоро вже рік, як керівником Української Православної Церкви Московського патріархату - найбільшої релігійної конфесії в Україні - є митрополит Онуфрій. 24 лютого 2014 р. Священний Синод УПЦ МП таємним голосуванням обрав Онуфрія місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри, оскільки стан фізичного здоров'я митрополита Володимира зробило неможливим виконання ним обов'язків предстоятеля Церкви. 5 липня Блаженніший митрополит Володимир спочив у Бозі, а на сороковий день після цього, 13 серпня, Онуфрій був обраний новим предстоятелем УПЦ МП. 17 серпня відбулася його інтронізація. З тих пір минуло вже майже півроку - термін цілком достатній, щоб можна було побачити, куди Онуфрій веде очолювану ним Церкву.
Запитуючи, куди веде, потрібно розрізняти, звичайно, внутрішні перетворення в Церкві і зміни в її зовнішньому позиціонуванні. Обрання Онуфрія подавалося, мовляв, як вибір на користь представника "партії ченців і молитовників", а не "політиків і менеджерів". Насправді ж "митрополітбюро" вибрало керівника без стратегії, без бачення майбутнього, який не бажає і боїться будь-яких рішучих змін. По суті, єдиною важливою зміною в Церкві за останні півроку стало те, що Онуфрій привів на керівні пости своїх людей, і таким чином ще міцніше законсервував нездатність УПЦ МП до внутрішнього преображення.
У той же час у Церкві як не було, так і немає внутрішньої єдності з найважливіших питань, - таким, як оцінка російської агресії і сепаратизму, ставлення до українських воїнів і до мобілізації в Україні. А сам Онуфрій намагається уникати яких-небудь певних відповідей. Його слова про необхідність синергії між Церквою, державою і громадянським суспільством залишилися пустопорожньою декларацією, не підкріпленою реальними справами.
Зате посилилися московські впливи на УПЦ - і не тільки з боку керівництва Російської Православної Церкви, чиєю складовою частиною вона є, але і безпосередньо з боку Кремля. Подальше зміцнення контролю над РПЦ з боку Путіна, безсумнівно, пошириться і на УПЦ. Тому українській державі - разом зїї громадянським суспільством - варто шукати способи, як, не втручаючись у внутрішні справи УПЦ МП, спонукати її жити інтересами свого народу, а не Кремля.
Чому рідне село відвернулося від митрополита
Про симфонії між Церквою і державою, між релігійною і світською владою першим заговорив ще візантійський імператор Юстиніан. "Якщо священство буде у всьому упорядковано і угодно Богу, а державна влада буде по правді управляти дорученою їй державою, то буде повна симфонія між ними в усьому, що служить на користь і благо людського роду", - писав він у 535 р. Константинопольському патріарху Епіфанію.
Не минуло й півтори тисяч років, як про концепцію Юстиніана згадав Владімір Гундяєв - нинішній московський патріарх Кирил. 2 лютого 2009 р., на наступний день після інтронізації, тодішній президент РФ Дмитро Мєдвєдєв влаштував на його честь банкет в Кремлі. "Патріарх Кирил стояв поруч з Мєдвєдєвим, - розповідає історик Лев Регельсон, відомий своєю книгою "Трагедія Руської Церкви". - І він сказав:" Симфонія Церкви і держави". Мєдвєдєв на нього подивився. Ну, для нього симфонія - це музика. А малося на увазі, що симфонія - це узгодження". У своїй промові на банкеті Кирил задекларував, що "ми, як Церква, усвідомлюємо необхідність того, щоб дух симфонії направляв наші думки і справи в побудові моделі церковно-державних відносин".
На відміну від московського патріарха, який немов не помічає, що за півтори тисячі років світ змінився, нинішній предстоятель УПЦ МП Онуфрій декларує намір враховувати нові реалії в особі громадянського суспільства. Замість дуалістичної концепції "симфонії Церкви і держави" він говорить про триалістичну концепції "синергії між Церквами, громадянським суспільством і державою як трьома самостійними інституціями". З цією ідеєю він публічно виступив ще 3 квітня минулого року (тобто ще за життя митрополита Володимира, будучи місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри). Однак за минулі відтоді місяці реалізація концепції Онуфрія аніскільки не наблизилася і навіть, навпаки, дуже віддалилася. Перша винуватиця в цьому - сама УПЦ МП, всередині якої буяє не симфонія, а какофонія.
Найбільш красномовним прикладом може служити, мабуть, ситуація в Чернівецькій єпархії, якою керував сам Онуфрій, поки не очолив всю УПЦ МП. Один з головних її ієрархів, єпископ Банченський Лонґін, виступив з проповіддю проти мобілізації, де закликав "не відправляти своїх дітей на смерть", а керівників України назвав "проклятими" і "слугами сатани": "Українські лідери заявили, що "православна віра є найбільшим ворогом України". Так їм продиктували чужаки, яким нестерпна істина, бо вони сліпі... Все це - справа рук проклятої Європи, про яку Святі Отці говорили: "Не вклонятися звірам", і американців, які скрізь, де тільки не втрутяться, сіють лише ворожнечу і кровопролиття. Тепер вони відсторонилися і насолоджуються тим, що проливається кров наших християн". Ця, сповнена брехн,і проповідь кричущим чином суперечить офіційній позиції керівництва УПЦ МП, але, тим не менш, розміщена на офіційному сайті УПЦ МП "Україна православна". Така ось "синергія з державою".
Ну а про "синергії з громадянським суспільством" можна судити з подій у рідному селі Онуфрія, Коритному Вижницького району, куди він нерідко навідується (там живе його племінник з родиною). 22 січня, в День Соборності, інтернет-канал "Чернівці.ТВ" зробив репортаж з Коритного про молебень за Україну. Сільський голова Микола Мінтенко запросив на цей молебень настоятеля Свято-Миколаївської церкви МП о. Василя Радула, але той відмовився. "Самі люди цю відмову оцінили заслужено. Коли о. Василь Радул ходив по селу освячувати будинки, коритнянци не пускали його на подвір'я. Вибачатися і толерантно відповідали, що чекають українського священика з Київського патріархату", - йдеться в репортажі. Остаточного рішення громади про перехід в УПЦ КП ще немає, тому тимчасово на прохання місцевих парафіян сільський голова надав для проведення богослужінь священиком УПЦ КП велике приміщення в будівлі сільради.
Какофонія позицій всередині УПЦ МП в чомусь пояснюється тим, що сам Онуфрій (як і багато керівників єпархій) досі не визначився, з ким саме державою - українською або ж московською - йому треба симфонірувати і шукати синергії. А щоб спонукати його і УПЦ МП в цілому до внутрішньої злагоди, мабуть, необхідно задіяти синергію держави і громадянського суспільства. Наприклад, можна законодавчо полегшити зміну конфесійної приналежності парафій (разом з храмами та іншим церковним майном) за допомогою плебісцитів серед прихожан. Якщо провести такі плебісцити в найбільш конфліктних регіонах, то, можливо, хоч це підштовхне УПЦ МП до внутрішнього очищення.
Християнський портал КІРІОС, за матеріалами DS.