Останнє століття ознаменувалося стрімким розвитком як науки в цілому так і різноманітних її напрямків, зокрема медицини. Хвороби, які ще на початку ХХ ст. вважалися невиліковними, зараз успішно лікуються, людині зберігається її життя та можливість повноцінного подальшого функціонування організму.

Одним з новітніх науковоємких  напрямків медицини є трансплантологія. Виходячи з юридичної та релігійної тези, про те що найвищою цінністю людини є її життя, вона дає можливість зберегти його та продовжити у випадках фізичного ураження чи патології життєво важливих органів.

У законодавстві розділяють три види правовідносин між реципієнтом, донором, родичами та державою – це рутинне вилучення, презумпція згоди та презумпція незгоди.

Суть рутинного вилучення полягала в тому що тіло особи, після її смерті, є власністю держави, тому може використовуватися виходячи із її інтересів. Такий принцип існував у медицині СРСР в 1937-1992 рр. Пізніше свою чинність він втратив.

Презумція згоди передбачає згоду особи «по замовчуванню» на вилучення органів у випадку її смерті, якщо до того документально не оформлено її відмову від цього. Лікар, при цьому, не зобов’язаний питати згоди родичів щодо втручання в тіло донора. Таким чином він вчиняє свого роду «насильство», однак полегшити моральну напругу від цих дій може те, що медик не діє не від себе самого, а від імені Закону. Презумція згоди законодавчо закріплена в Росії, Австрії, Бельгії, Іспанії, Англії, Чехії, Білорусі та ряді інших країн. Звичайно ж у більш розвинутих державах є чітко розроблений інструментарій щодо документальної відмови особи в використанні її тіла, більша проінформованість населення в цих речах. Позитивною стороною згоди «по замовчуванню» є легший доступ та більша можливість отримати «матеріал» для пересадки. Негативною – можливість зловживання, вироблення бачення людського тіла, як комплекту органів, його товаризацію тощо.

Презумція незгоди є протилежністю до попередньої. Людина попередньо вважається незгідною з використанням її як донора. Отримати дозвіл можна або від лише неї (принцип «вузької згоди»), або від родичів (принцип «широкої згоди»). Останній варіант більш поширений у Європі. Презумція незгоди законодавчо діє в таких країнах, як США, Канада, Німеччина, Франція, Португалія, Голландія та Україна (Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів»). Найбільш позитивним наслідком її є суттєве обмеження можливості зловживання, морального тиску на медика. Негативним – значне зменшення можливості вчасно отримати потрібний анатомічний матеріал.

Звичайно ж юридично можна чітко прописати та визначити всі аспекти даної проблеми. Однак не все так просто з точки зору релігії та моралі, де є відносна свобода реалізації права останнього вибору . Авраамістичні релігії (християнство, іслам, іудаїзм) значною мірою з повагою ставляться до людського тіла. Зокрема, християнську позицію чітко окреслив професор богослов’я Нєсмєлов В.І., який вважає що фізична смерть це не стільки перехід у нове життя, скільки останній момент цього життя. Навіть померле тіло залишається приналежним до тієї чи іншої особи.  Повага до нього та повага до живої людини при цьому вважаються прямо пропорційними. Найближчою до релігійного аспекту трансплантації, є презумпція попередньої незгоди, якщо вона максимально враховує волевиявлення людини, намагається зберегти життя та здоров’я та на тому ж рівні виявляє повагу до тіла померлого, унеможливлює незаконну торгівлю органами, захищає медика від морального навантаження від наслідків примусового вилучення анатомічного матеріалу. Досить ганебним і поширеним явищем є продаж власних органів для залагодження фінансових нестач.

У визначенні сутності позицій двох сторін - реципієнта та донора слід утриматися від крайнощів, як культу тіла, граничного з язичництвом, так і культу співчуття до хворого. Релігія повинна виховати в людей культуру смерті, яка є неминучою, а одночасно і безумовну жертовність та готовність віддати,  у прямому розумінні, частинку себе керуючись насамперед любов’ю до ближнього, а не ненавистю до себе. Однозначно не варто ґвалтувати свою совість. Перебуваючи в тому чи іншому стані (реципієнта або донора), якщо є можливість, дослухатися до своїх рідних, досвідченого духівника. Слід любити життя, але і не боятися смерті: «Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання». (Фил.1:21)