Одноденна програма перебування Папи в Баку розпочалась недільною Святою Месою в храмі Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Ця Свята Меса суттєво відрізнялась багатолюдних богослужень, які Святіший Отець очолював під час своїх Апостольських подорожей. У невеликому храмі в Євхаристійному богослуженні взяло участь коло 300 вірних,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан.
У ній взяло участь приблизно 300 вірних, а сам невеликий храм споруджений 2007 року. Він був урочисто відкритий за участю тодішнього Державного Секретаря кардинала Тарчізіо Бертоне.
Католицький храм в Азербайджані, де більшість населення становлять мусульмани, був збудований в Баку 1912 року. Він був зруйнований 1931 року. Відновлення католицької громади розпочалось від 1992 року. 1997 року з Польщі до Баку приїхав перший католицький священик – о. Єжи Пілус. А від 2000 року тут служать священики та ченці Згромадження Святого Отця Боско (салезіани). У травні цього року в Баку отримав дияконські свячення перший в історії етнічний азербайджанець Бехбуд Мустафаєв.
Слід пригадати, що 2002 року Азербайджан відвідав святий Папа Іван Павло ІІ. Дипломатичні стосунки між Святою Столицею та Азербайджаном були встановлені 2011 року.
На закінчення Святої Меси словацький священик о. Владімір Фекете, Апостольський Префект Азербайджану, подякував Наступникові святого Петра за відвідини невеликого стада вірних та наголосив, що до сьогодні в країні збирають духовні плоди, які посіяв його попередник Іван Павло ІІ. На знак вдячності парафіяни подарували Папі килим, на якому витканий їхній храм.
Святіший Отець звернувся до вірних, підкреслюючи, що після десятиліть переслідувань віра вчинила в Азербайджані чуда та заохотив їх давати радісне свідчення віри, надії й любові, в єдності одні з одними та своїми душпастирями. Після проказування разом з вірними молитву «Ангел Господній», Папа сказав ще декілька слів, зауважуючи, що, можливо, дехто дивується, чому він витрачає так багато часу, щоб приїхати до маленької католицької громади, яка налічує 700 вірних у двохмільйонному місті. Його Святість пригадав, що також у Єрусалимі Святий Дух зійшов не невелику громаду, замкнуту у світлиці Тайної Вечері, що знаходилась не периферії тодішнього світу, була бідною, переслідуваною, забутою, але Святий Дух наповнив її відвагою, силою, відкритістю, що вона змогла піти вперед і звіщати Христа.
«Папа витрачає час, як це робив у ті часи Святий Дух! – мовив Святіший Отець. – Тільки дві речі є необхідними: у тій спільноті перебувала Марія – не забуваймо про Матір! – і у тій спільноті була любов, любов братерська, якою їх наново наповнив Святий Дух. Будьте мужні! Без страху прямуйте вперед!»
Після Святої Меси в парафії Непорочного Зачаття та зустрічі з місцевою католицькою спільнотою, Святіший Отець подався на обід та короткий відпочинок до спільноти отців Салезіан.
Проповідь Папи в Баку
Віра і служіння. Навколо цих «суттєвих елементів християнського життя» у світлі прочитаного Божого слова Папа Франциск побудував свою проповідь, виголошену під час Святої Меси в Баку, яку він очолив в парафії Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.
Перше читання було з книги пророка Авакума, який взиває Бога, щоби Він «відновив справедливість та мир, які люди порушили насильством». «Докіль, Господи, благатиму про допомогу?» – запитує пророк. Бог, відповідаючи, «не розв’язує ситуацію раптово», але заохочує до терпеливого очікування, ніколи не втрачаючи надію. Так Господь, за словами Святішого Отця, чинить із нами: «не виконує наших прагнень, які відразу та постійно мали би перемінити світ та інших, але намагається, насамперед, зцілити серця», бо Він «перемінює світ, перемінюючи наші серця, а цього Він не може зробити без нас».
Але мати «живу віру не є легко», тому на сторінках Євангелії чуємо прохання Апостолів, звернене до Господа: «Додай нам віри!». Ісусова відповідь є несподіваною: «Якщо б ви мали віру…». «Віру, яка є Божим даром, про який слід завжди просити, потрібно також розвивати з нашого боку. Вона не є якоюсь магічною силою, яка сходить з неба, не є “обдаруванням”, яке отримується один раз і назавжди, не є також супер-силою, яка потрібна для того, щоб розв’язувати життєві проблеми. Бо віра, придатна для задоволення наших потреб, була би егоїстичною вірою, повністю зосередженою на собі. Віру не слід плутати з добробутом», – пояснив проповідник, зазначаючи, що «нашою частиною» співпраці з Божим даром є служіння.
Папа пояснив, що після слів про могутність віри Ісус відразу говорить про служіння, тому що «віра та служіння» є «тісно пов’язаними». Святіший Отець використав образ, близький місцевим вірним: «Ваші килими є дійсно творами мистецтва і мають дуже давню історію. Також і християнське життя кожної людини походить здалека, воно є даром, який ми отримали у Церкві, він походить з серця Бога, нашого Отця, Який бажає кожного з нас вчинити шедевром створіння та історії. Кожен килим, як ви добре знаєте, має бути витканий відповідно до піткання та основи, бо лише з такою структурою в цілість буде добре укладеною та гармонійною. Так воно є і з християнським життям: його потрібно щодня терпеливо ткати, переплітаючи між собою чітко визначені піткання та основу – піткання віри на основі служіння. Коли віра пов’язана зі служінням, серце утримується відкритим і молодим».
У цьому контексті слід відповісти на запитання про те, чим є служіння. «Ми можемо думати, що воно полягає в тому, щоб бути вірними своїм обов’язкам чи в тому, щоб робити щось доброго. Але для Ісуса воно означає щось більшого», – зазначив Святіший Отець, підкреслюючи, що Він вимагає «абсолютної готовності, без обрахунків та шукання користі».
«Отож, ми не є покликаними служити лише з метою отримання винагороди, але – наслідуючи Бога, Який став слугою з любові до нас. І ми не покликані служити час від часу, але – жити служачи. Служіння, отже, є стилем життя, більше того, воно повністю підсумовує в собі стиль християнського життя: служити Богові в адорації та молитві, бути відкритими й готовими, конкретно любити ближнього, з запалом діяти на користь спільного добра», – сказав Наступник святого Петра, зазначаючи, що також «не бракує спокус, які віддаляють віруючих від стилю служіння».
Такими спокусами, за словами Папи, є дозволити охолонути своєму серцю, а літепла особа «залишає для Бога і для ближніх лише якийсь відсоток свого часу і свого серця», та «надмірний активізм», внаслідок якого служіння стає засобом, а не метою, якою, натомість, стає «престиж, далі – влада і бажання бути великими».
«Повертаюся до образу килима, застосовуючи його до вашої прекрасної громади, – підсумував Святіший Отець. – Кожен з вас є, немовби, прекрасною шовковою ниткою, але лише добре переплетені між собою нитки творять чудову композицію. Завжди перебувайте в єдності, смиренно живучи в любові та радості. А Господь, Який творить гармонію серед відмінностей, вас захищатиме».
