З 15 по 22 вересня 2016 року в К'єті - на запрошення архієпископа К'єті-Васто Бруно Форте, а також за підтримки Конференції італійських єпископів - відбулось чотирнадцяте пленарне засідання Змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Католицькою і Православними Церквами. Напередодні відкриття засідання панувала атмосфера очікування і невизначеності. Майже через дев'ять років з моменту публікації останнього документа Змішаної міжнародної комісії багато хто бажав оприлюднення нового тексту, який показав би, що богословський діалог не вичерпався. З огляду на результати, що розчаровують трьох попередніх пленарних сесій в Пафосі (2009), Відні (2010) і в Аммані (2014 року), ми задалися питанням, чи може проект документа, складений в ході пленарного засідання в Аммані і розглянутий координаційним комітетом комісії в Римі в 2015 році ,

Засідання в К'єті очолили архієпископ Телмессоса Іов (Геча) (від Вселенського Патріархату Константинополя) і президент Папської ради зі сприяння християнській єдності кардинал Курт Кох (від Католицької Церкви). У зустрічі взяли участь представники чотирнадцяти автокефальних Православних Церков, за винятком відсутнього Патріархату Болгарії, і двадцять шість католицьких представників з різних країн. За згодою всіх учасників (тільки Православна Церква Грузії висловила свою незгоду з деякими пунктами) було вирішено опублікувати текст під загальною назвою Документ К'єті.

Текст, що має назву «Соборність і першість в першому тисячолітті. На шляху до спільного розуміння в служінні єдності Церкви », яке містить презентацію історичних шляхів, схвалених католиками і православними, за допомогою яких соборність і першість з'єднувалися в житті Церкви першого тисячоліття. Таким чином, текст продовжує роздуми на тему першості у Вселенській Церкві, яке було розпочато документом під назвою «еклесіологічні і канонічні наслідки сакраментальної природи Церкви. Церковне спілкування, соборність і влада », затвердженому на пленарному засіданні в Равенні (2007). Саме там католики і православні вперше разом підтвердили необхідність першості на рівні Вселенської Церкви. Всі зійшлися на тому, що ця першість належить Престолу Риму і його Єпископові, але визнали відкритим питання,

Документ К'єті - через свою стислість (всього двадцять пунктів) і прагматичний стиль - може здатися теологічно слабким. Проте, через деякі неявні посилання на богословські принципи, детально розглянуті в документах попередніх пленарних засідань (наприклад, про тринітарні теології в Мюнхенському документі 1982 року і про євхаристійне богослов'я в документ Барі 1987 г.), текст міцно вкорінений в теологічних і сакраментальних засадах попередніх документів.

Особливо помітно зв'язок документа К'єті з документом Равенни. Новий текст не тільки піднімає заново основні теми (наприклад, відносини взаємозалежності між колегіальністю і першістю в житті Церкви), але і пропонує аналогічну структуру тексту. Визначення соборності і першості в пунктах 3 і 4 документа К'єті відображає, безсумнівно, визначення, запропоноване більш докладно в документі Равенни. Потрійна актуалізація взаємозв'язку між соборністю і першістю на місцевому, регіональному та універсальному рівнях з документа Равенни була відновлена ​​текстом документа К'єті з деякими істотними уточненнями. В цьому останньому не говориться про трьох рівнях, але вказується, що потрійна актуалізація взаємозв'язку між першістю і соборністю здійснюється в помісній Церкві, в регіональному спілкуванні Церков і у Вселенській Церкві.

Головне нововведення документа К'єті - в порівнянні з текстом Равенни - в твердженні, що взаємозалежність між соборністю і першістю здійснювалася на практиці в структурах Церкви першого тисячоліття. Прагнення строго дотримуватися історичних даних першого тисячоліття пронизує весь текст, в якому ретельно уникає використання термінів, які відносяться скоріше до еволюції другого тисячоліття (таких, як першість юрисдикції, автокефалії і так далі).

Аспекти церковної реальності першого тисячоліття згадуються в документі як чисті історичні свідчення, без додавання будь-яких догматичних тлумачень, за якими католики і православні нерідко розходяться.

Однак документ К'єті не можна назвати виключно історичним дослідженням. Центральним в динаміці всього тексту є заява під номером 6, в якому стверджується необхідність «міркувати над історією», тому що в ній Бог відкриває Себе. Цей параграф нагадує про те, що літургія, духовність, установи і канони Церкви завжди мають як історичний, так і богословський вимір. У той час як першість належить до буття Церкви - як це було заповідано Богом, а не просто стосується належного функціонування церковних установ - настільки ж вірно, що історичний розвиток духовних закладів не позбавлений богословського значення. Для нас, християн, той факт, що Бог відкриває Себе в історії, є питанням віри, тому ми повинні вміти вловлювати знаки Його присутності і Його дії в історії Церкви.

Тільки поєднуючи історичний підхід з богословсько-умоглядним підходом можна визначити на практиці деякі не тільки надихаючі, але і нормативні елементи, пов'язані зі способом здійснення вселенської першості, яке змогли б сьогодні прийняти і католики, і православні.

З цієї точки зору найделікатнішою частиною документа К'єті є та, яка стосується відносин між соборністю і першістю в Церкві на всесвітньому рівні (пор. Н. 15-19): вона зачіпає найбільш важливі екуменічні питання. Можна легко зрозуміти труднощі, з якими комісія досягла консенсусу з цього питання.

Тема, про яку йде мова, знаходиться в самому серці історичного спору між католиками і православними особливо через те, яким чином вона розвивалася в другому тисячолітті. Робота Змішаної міжнародної комісії деяким чином обумовлена ​​століттями суперечок і розбіжностей з питання про першість Римського Єпископа, в ході яких позиції радикалізувалися і в кінцевому підсумку стали майже непримиренними. Ці радикальні позиції досі живі у свідомості частини пастирів і вірних, які через це дивляться з великою підозрою на роботу Змішаної міжнародної комісії.

Ретельно уникаючи додавання будь-яких оцінок, документ К'єті констатує факт, що між четвертим і сьомим століттями був визнаний і встановлений - в тому числі і за допомогою декількох канонів Вселенських соборів - порядок між п'ятьма патріаршими престолами, серед яких Римський займав перше місце, здійснюючи « першість честі »(пор. п. 15).

Крім того, в документі йдеться, що, починаючи з четвертого століття, на Заході першість Римського Єпископа сприймалася як прерогатива, пов'язана з тим, що Папа є наступником святого Петра, першого з апостолів. У документі визнається, що ця інтерпретація ніколи не була прийнята Східними Церквами, які мали по цьому пункту інше прочитання Писання і Отців Церкви (пор. П. 16).

На перший погляд, тут ми стикаємося з істотною розбіжністю інтерпретацій, затвердження яких буде тільки збільшувати розрив між католиками і православними з цього питання. Насправді визнання з боку католиків та православних гармонійного співіснування в першому тисячолітті двох різних традицій, які по-різному виправдовували першість Римського Престолу і його Єпископа, є значним кроком вперед. Звичайно, деякі питання заслуговують додаткового розгляду католиків разом з православними, зокрема, питання про справжній сенс «першості честі» в джерелах першого тисячоліття, а також питання біблійного підгрунтя першості святого Петра в святоотцівській літературі Сходу і Заходу.

Після затвердження першості Римського Престолу документ К'єті представляє короткий виклад конкретних форм здійснення цієї першості в першому тисячолітті. Перш за все, в пункті 17 нагадується про практику згадки в літургійних диптихах імен Патріархів відповідно до їх порядку. Це передбачає право Єпископа Риму очолювали в разі літургійного співслужіння між єпископами головних престолів. По-друге, визнається, що Єпископ Риму грав вирішальну роль в ухваленні постанов Вселенських соборів через свою згоду, виражене через його легатів або постфактум (пор. П. 18).

У документі згадується, що Престол Риму має можливість приймати апеляції, які виходять також від Східних Церков, не виносячи свого рішення, але відсилаючи питання на суд Синоду Церков, ближніх до того, кого вважали несправедливо засудженим власним Синодом, як це регулюється каноном 3 Сардикійського собору ( пор. п. 19).

Документ К'єті чітко стверджує, що ці прерогативи Престолу Риму здійснювалися його єпископом завжди в контексті соборності, тобто в тісному зв'язку з єпископами інших основних кафедр першого тисячоліття, або ж спільно з Синодом Церкви Риму (пор. П. 17-19). Таким чином визнається, що також в Церкві на всесвітньому рівні протягом першого тисячоліття соборність і першість були нерозривно пов'язані.

На закінчення документ являє спільну спадщину богословських принципів, канонічних інститутів і літургійної практики першого тисячоліття в якості необхідної точки відліку і джерела натхнення для подолання існуючого розколу між католиками і православними (пор. П. 20-21).

Перше тисячоліття не розглядається як «золота доба», до якої слід було б повернутися: це було б наївним і нездійсненним завданням. Реальна проблема, що стоїть перед християнами Сходу і Заходу, полягає в тому, щоб зрозуміти, яким чином - на основі цієї загальної спадщини - буде правильним здійснювати сьогодні і в майбутньому першість і соборність, дотримуючись їх взаємозалежності.

З цієї точки зору, дослідження, проведене в К'єті Міжнародною змішаною комісією, є значним кроком вперед в тому, що сприяє більш глибокому осмисленню питань соборності і першості, а також їх взаємовідносин як в католицькому світі, так і в православному світі. В обох випадках деякі недавні конкретні події - такі як проведення Всеправославного собору з усіма попередніми труднощами з одного боку, і зусилля Папи Франциска заради нового імпульсу соборності в Католицькій Церкві, з іншого - показують, наскільки важливе і невідкладне таке міркування.

(Монс. Андреа Пальмери, заступник секретаря Папської ради зі сприяння християнській єдності)

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан.