Приводом сьогоднішньої поїздки до прифронтової Мар’їнки був новий проект з установки котлів обігріву і доставка дров для них. Хороший привід і чудова справа! Добрі люди пожертвували гроші, Папа Фрациск став ініціатором проектів допомоги українцям, благословивши Донбас на мир і відновлення.

Сьогодні ми познайомилися з першими отримувачами допомоги. І зовсім трохи поспілкувавшись із кожним з них, побачили сльози, біль, втому, безвихідь, відчай і самі відчули їхні нестерпні страждання.

Перший будинок. «Ми вже забули, як це ‒ жити за нормальної температури!»

Назустріч нам вийшов чоловік невизначеного віку. Можна було тільки здогадуватися, що він не такий старий, як на вигляд. Запросив нас у двір. Хвіртка і ворота були в дірках від осколків: до сусідів «прилетіло» і знесло дах, а їм «пощастило» ‒ вибило тільки вікна, двері… Заходимо до прокопченого дровами передпокою і бачимо вже встановлений і підключений котел.

В’ячеслав ніяковіє, каже, аж не віриться, що тепер буде тепло в усьому будинку. Запитуємо, «А як досі було?». З’ясувалося, в холодну пору року вся родина готувала їсти, милася, спала і пересиджувала обстріли в цьому передпокої коло буржуйки. У сім’ї росте син, інвалід із дитинства. Два роки тому йому встановили кардіостимулятор.

Посеред нашої розмови прийшла і господиня. Вона ‒ головний бухгалтер дитячого інтернату. Звучить солідно, от тільки інтернат давно не працює. В його приміщенні розташувалися військові, дітей евакуювали ще 2014 року, зарплату перестали платити тоді ж.

Перше, що сказала жінка, ввійшовши в дім і побачивши нас: «Спасибі! Ми не могли допомогти собі самі! Нам не під силу такі витрати. Й не лише нам, тут усі такі. Я дуже вдячна! Ми вже забули, як це ‒ жити за нормальної температури! Раніше все місто «під газом» було. Кнопочку натиснув, прийшов-пішов, чисто і тепло. Ми не розуміли, що таке дрова, вугілля! А тепер… навіть якщо диво станеться і газ з’явиться, це нам не допоможе. Ми за сезон витрачали 3000 кубометрів, за нинішніми цінами це більш як 20 000 гривень. Де їх узяти?»

«Дрова дешевше, – додає чоловік.  – Правда, я вже сусідський паркан розібрав і спалив!». Запитуємо: «А сусід не образиться?»

«Та ні, я питав дозволу, каже, що йому все одно, бо він поїхав із міста!»

Ми розуміємо: вони ще не знають, що в комплекті до кожного котла додається 9 кубометрів дров. Коли ми сказали, що завтра до 12.00 привеземо дрова, чоловік заплакав, низько вклонився і, не стримуючи сліз, сказав: «Дякуємо! Спасибі, що не забуваєте про нас! Ми вдячні добрим людям! Напевно, їх усе-таки більше на Землі! Тепер наше життя зміниться!»

Другий будинок. «Як починають стріляти, тато дістає ковдру, загортає мене і спускає в підвал»

Нас зустрічає Валентина. Вона – найстарша в родині, де разом мешкають троє дітей і четверо дорослих. Непомітно із кутка виникає хлопчисько з красивими і дуже сумними очима. Він намагається зрозуміти, що відбувається.

Питаю: «Як тебе звати? В якому класі навчаєшся? А що у вас тут робітники роблять?» (Це про наших наладчиків, які встановлюють пічку).

Хлопчик каже: «Котел нам привезли і поставили, скоро тепло буде. У мене маленька сестричка Дашенька народилася, три тижні їй. Тепер їм із мамою буде тепло! І мені, і старшому братові! І бабусі, і дідусеві! Спасибі вам!»
У мене промайнула думка: «Це лише восьмирічна дитина, а міркує і поводиться, як дорослий».

Він продовжує: «Як починають стріляти, тато дістає ковдру, загортає мене і спускає в підвал. Там дуже сиро і холодно. І в школі, якщо починається обстріл, нас теж швидко в підвал відводять… чекаємо, поки стихне. А потім батьки приходять і нас додому в підвали забирають. Так уже три роки живемо. Погано взимку, бо холодно!»

Бабуся Валя в перервах між онуковими словами не перестає повторювати: «Спасибі вам, спасибі людям, спасибі…»

Хлопчик, наклеюючи на ворота логотип «Ініціатива “Папа для України”», каже: «Я вдячний Папі Римському! Тепер мені не буде холодно, спасибі!» Ми від’їжджаємо, а бабуся з онуком махають нам вслід.

Ще одну сім’ю зігріто, отже, день минув не даремно!

Третій будинок. Іра. «Спасибі за те, що я з сараю перейду жити в будинок!»

Її не скоро забуду, адже такі люди надовго лишаються в серці. Маленька, тендітна, як підліток… я не була готова до такої розмови. Заходжу до будинку з провислою стелею, і розумію, що тут не все так просто. Всередині моторошно і холодно, тут давно ніхто не живе. Наше знайомство починається зі слів: «Я вдова. Вже рік як немає мого чоловіка. Живу сама, іноді до мене в сарай приходить мама погрітися, я там грубку зліпила…» І починаються сльози… страшні сирітські сльози самотньої людини… «Чоловікові було 39. Він не пережив другого інсульту… Я не можу… сама… роботи немає. Минулого літа працювала в Кураховому, за п’ятдесят гривень цілий день різала м’ясо, аж поки руки почали гнити. Двадцять гривень витрачала на проїзд… Стріляють-не стріляють, збиралася і йшла-їхала на роботу! Тепер нікуди не їду. По людях ходжу. Кому на городі допомогти, кому в дворі прибрати, де старих доглянути. Хто скільки заплатить ‒ тому і рада!»

Розмова не йде, сльози ллються тепер у нас обох. Обіймаю, намагаюся знайти слова розради, подумки молюся. Кажу: «Не завжди так погано буде, все налагодиться…»

Вона запитує: «Коли? Коли? Ні, я не вірю! За що мені все це?» 
У мене немає відповіді на це запитання. «Я не знаю… і, мабуть, ніхто не знає».

Знову плачемо. Прощаючись, питаю, що вона хотіла б сказати людям, які подбали про котли і дрова. І чую щирі слова, які виходять з удячного серця: «Спасибі! За все! За те, що я з сараю перейду жити в будинок! Тільки от вода в систему не заходить, немає напору!» 
Ми радимося, вирішуємо призначити окремого сантехніка, який здійснить повну ревізію й виконає всі роботи, щоб система опалення після двох років простою надійно запрацювала. Виходячи з будинку, я жартома сказала робітникові: «Дивіться, я Ірі свій номер телефону дала, вона мені поскаржиться, як щось не так!» Але мої слова чоловік сприйняв серйозно: «Все зробимо якнайкраще! Перед Богом робимо!»

А у Бога особлива відповідальність за сиріт і вдів… Усі перед ним постанемо. Думаю, не скоро я забуду Іру. В голові крутяться думки: «Як утішити, чим допомогти? Чим порадувати? Завтра, принаймні, привезу їжі, може ще щось зможу зробити для цієї душі».

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на сайт popeforukraine

Фото: КМЦ