Периферія належить до ДНК християнина і є горизонтом, до якого Церква повинна прямувати, щоб себе віднайти. Такою була провідна думка о. Жозе Толентіно Мендонси, проповідника духовних вправ для Папи Франциска та членів Римської Курії, під час пообідньої конференції 22 лютого 2018 року.

Свої роздуми священик розпочав від дещо перефразованого запитання з книги Буття: «А де є наш брат?». При цій нагоді він заохотив до того, щоб “дивитись добре розплющеними очима на реальність світу, яка є навколо нас” та шукати свого брата серед бідних та останніх у цьому світі.

О. Жозе підкреслив, що зрозуміти, де центр, а де периферія, допомагає саме доступ до води, тобто, те незаперечне право людської особи. Як уже наголошував Папа Франциск в енцикліці “Laudato si’” та підтвердили міжнародні організації, більше ніж 2 мільярди людей не мають вільного доступу до питної води. Мова йде про велику кількість людей, потреби яких вимагають від нас особливої культури поведінки, яка є діаметрально протилежною до «культури відкинення» та соціальної нерівності. Якщо багаті народи дозволяють собі на те, щоб марно розтрачувати ресурси, в той же час інші змушені жити у нужді та нестачі.

В цьому контексті Церква не повинна боятись бути пророчою та виходити на периферії світу. Учень Ісуса повинен свідомо анґажуватись у цей процес, зокрема, тому, що сам Спаситель є «особою з периферії». Христос не був громадянином потужної римської імперії і не належав до юдейської еліти, Він народився на периферії. Тому, Він звертає Свою увагу саме на периферії, повертаючи гідність хворим, одержимим, бідним, чужинцям та грішникам.

Проповідник наголосив, що периферія є вписаною в ДНК християнина та наближає до його головного контексту та центру його місії. Вона є незамінним ключем його духовної та екзистенціальної герменевтики. В усіх епохах периферія є привілейованим місцем, де можна зустріти Ісуса Христа.

Християнин, за своєю природою, є «периферійною дійсністю». У цьому можемо переконатись, зокрема, там, де центри міст стали місцями бюрократичної та комерційної діяльності і «вітриною минулого» для туристів, в той час, як життя християнського проекту здійснюється на периферіях, де часто Церква навіть не є присутньою. Тому для Церкви периферія є горизонтом, а не проблемою; місцем, куди вона може вийти поза себе та віднайти себе.

Рішення на користь з периферії не є лише наказом милосердної любові, але історичною та географічною мобілізацією, яка дозволяє на зустріч з тим, чим було і є християнство. «Також і периферії Церкви відчувають спрагу, спрагу бути вислуханими», – наголосив проповідник, пригадуючи слова святого Івана Золотоустого, який перестерігав перед тим, щоб не відмежовувати таїнство вівтаря від таїнства брата, таїнства Євхаристії від таїнства убогого.

На закінчення конференції о. Жозе звернув увагу на те, що мова не йде лише про економічну периферію. Саме тому, слід обійняти людство і навіть якщо ми не спроможні витерти сльози нашого ближнього, то можемо простягнути йому «хустинку» та сказати: «Я тут, ти не самотній». Тому, периферії не є лише фізичними місцями, але також внутрішніми пунктами нашого існування, місцями душі, які потребують нашої присутності.

А темою заключної конференції, виголошеної вранці, 23 лютого, були Блаженства та стиль життя християн і Церкви. Вона була побудована на євангельському уривку про Блаженства, записані святим Матеєм, які відображають стиль життя самого Ісуса, до якого Господь заохочує кожного із нас.

Проповідник підкреслив, що Блаженства є більше ніж законом, вони представляють собою «екзистенціальне покликання» людини, вказуючи на мистецтво жити тут і тепер. Проте, вони вказують також і на горизонт есхатологічної повноти, до якої ми прямуємо.

Однак, якщо добре приглянутись, то ці Блаженства є також автопортретом Ісуса Христа, ключем до розуміння Його життя. Адже Він був убогим духом, лагідним та милосердним, спраглим миру та голодним справедливості, здатним приймати усіх. Тому, без вагань можемо сказати, що Блаженства є образом Ісуса, який Він нам постійно об’являє та викарбовує у нашому серці. Цей Його образ повинен бути для нас прикладом на шляху нашого духовного переображення.

«Божим прагненням є зробити, щоб Його створіння жили життям Блаженств», – підкреслив о. Жозе, додаючи, що для здійснення цього прагнення Господь спасає наше життя любов’ю та беззастережною довірою. Саме таким є Його метод і це є Блаженством, що нас спасає. Це велике здивування, викликане Божою любов’ю, допомагає нам наново розпочати наш шлях, це Боже прагнення вириває нас з неволі, в яку ми загнали наше життя.

Тому, нам не потрібно «християнства виживання» і «католицтва утримання». Бо правдивий християнин, справжня спільнота вірних не може жити лише з думкою про виживання, але потребує молодої та закоханої душі, яка живиться радістю пошуку та відкриттів, ризикує та виходить на зустріч братам і сестрам сучасності і майбутнього, яка живе в довірливому та прихованому молитовному діалозі з Господом.

Далі о. Жозе наголосив, що найгіршою річчю, яка може трапитись з християнином, є відчувати «насиченість Богом». Натомість, блаженні ті, які є голодними та спраглими Бога. Завданням віри не є наситити та заспокоїти нашу спрагу Бога, але збільшувати її, вчиняти наше прагнення Бога ще сильнішим.

А на закінчення проповідник вказав на те, що Пречиста Діва Марія є Вчителькою та прикладом для Церкви, що прямує вперед. Її діалог з Богом під час Благовіщення був щирим, без надмірних емоцій, без сумнівів, але повний беззастережної довіри, і відповідаючи на Її «так» Господь спасає нас, ні на що не зважаючи.

Стиль життя Пресвятої Богородиці повинен бути для Церкви прикладом для наслідування: Марія гостинна, вміє слухати, відкрита на життя, щира перед Богом, готова до більшого служіння. Без Марії, як наголосив наприкінці отець-проповідник, Церква ризикує стати «нелюдяною», перетворитись на «функціональну», на «гарячкову фабрику, що нездатна зупинитись».

«Дякуємо, отче, за те, що ви говорили нам про Церкву, що допомогли нам відчути Церкву, оте мале стадо. І також за те, що перестерегли нас, аби не “применшувати його” нашими бюрократичними проявами світськості», – сказав Папа Франциск, складаючи подяку о. Жозе Толентіно де Мендонсі за проведені духовні вправи для нього та його найближчих співробітників. У п’ятницю, 23 лютого 2018 р., вранці, в реколекційому осередку "Дім Божественного Учителя" в Аріччі відбулася заключна призадума, після якої Папа повернувся до Ватикану.

Підсумовуючи пережите під час реколекцій, Святіший Отець подякував проповідникові за те, що нагадував, що «Церква не є кліткою Святого Духа, що Святий Дух діє також і поза нею». Адже цитуючи різні джерела, священик показав «як Він діє в невіруючих, в “язичниках”, в людях з інших віровизнань», адже Він – «універсальний Божий Дух, призначений для всіх».

«Також і сьогодні існує чимало “Корниліїв”, “сотників”, “Петрових в’язничних сторожів”, які переживають внутрішні пошуки та вміють розпізнати, коли їх щось кличе. Дякуємо за цей заклик без страху та закам’янілості відкриватися, аби бути податливими в Святому Дусі, не муміфікуючись в наших структурах, які нас замикають», – сказав Папа, просячи проповідника й надалі молитися за учасників цих духовних вправ.

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан.