ГО «Центр допомоги молоді "Твоя Перемога"» за фінансування акції «Папа для України» реалізовує проект «Допомога населенню прифронтових міст, селищ і сіл Донецької області засобами гігієни та продуктами харчування»,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на ГО «Центр допомоги молоді "Твоя Перемога"».Допомога передбачена для 1000 сімей з дітьми, що проживають у десятикілометровій зоні від лінії розмежування й зазнають постійних обстрілів: Бахмутський район Донецької області: м. Світлодарськ, смт Миронівське, с. Гладосове, с. Травневе, смт Новолуганка, с. Луганське, с. Зайцеве, с. Семигір’я, м. Бахмут, м. Сіверськ, с. Майорське, с. Жованка, с. Бахмутка; Ясиноватський район Донецької області: смт. Північне, м. Залізне, с. Щербинівка, с. Желанне. Детальну інформацію щодо проекту можна отримати за телефоном: 066 698 4483.
Проект допомоги сім’ям із дітьми з прифронтових міст, селищ і сіл Донецької області у межах акції «Папа для України» уже підтримав чимало родин. Ось історії кількох із них.
«Селище Північне – район Торецьку (раніше – Дзержинськ). Одразу за ним – місто Залізне. Для місцевих це все – Торецьк. З початком війни Залізне з Північним об’єднує тепер і те, що на два населені пункти залишився лише один дитячий садочок: у Північному. Тож, щоб отримувати дошкільне виховання не вдома, дітям потрібно сідати на автобус і їхати в сусіднє селище. Як і в більшості селищ, розташованих поблизу Донецька й Горлівки, з початком воєнних дій їх мешканці тут залишилися без роботи, бо на роботу діставалися електричкою в Донецьк. Багато дітей, особливо немовлят, деяким ледь виповнився місяць чи два.
Приємно вразили й запам'яталися дві багатодітні сім'ї. Ірина з Північного – мати 13 дітей, любих і бажаних. Каже, що тримаються, бо старші діти, вже дорослі, допомогають. А Олена з чоловіком – щасливі батьки 9 дітей. Чоловік щиро розповідає, що Бог поблаговловив його, дарувавши йому стільки дітей. Чоловік на таке й не сподівався, бо до навернення до Бога був наркоманом і потім хвилювався, що дітей може й не бути. Ми по-справжньому раділи з батьками за їхнє щастя та за те, що маємо змогу допомогти їм утримувати дітей, а з люблячими батьками діти будуть щасливими!
Люди щиро дякують за допомогу, без якої в ці непрості сніжно-весняні часи вижити і належно доглядати дітей. Їм було б дуже важко».
«Селище Миронівске. Яскраво-червоний будинок культури, технічне училище з власним гуртожитком, єдині місця роботи – завод і магазини. Багато безробітних, багато переселенців. Чимало людей, які виїхали в найнебезпечніший час вглиб Донецької області, а тепер повернулися. Постраждалі від обстрілів градами будинки.
Оксана Іванівна переїхала з дітьми до Миронівського з сусіднього Луганського після того, як їй у город потрапив набій. Тепер вертатися майже нікуди: дах побитий, усе, що було в будинку, розкрадене. Юлія ж у таку саму ситуацію потрапила тут, в рідному Миронівському, але через півтора місяці переселення з селища повернулась додому.
Схожих історій дуже багато: часткова чи повна втрата житла тут – реальність життя. Більшість людей шукала щастя на новому місті, переселенцями у Краматорську та Слов’янську. Але знімати житло доволі дорого, а знайти роботу, де б отримувати більше грошей, ніж іде на квартиру, теж важко, особливо з маленькими дітьми – ось і повертаються хоч і в не дуже безпечне, але рідне місто.
Тетяна найбільше тривожиться за психіку дітей: після всього пережитого молодший, якого ледь спасли під час обстрілу, не розмовляв, діти почали боятися гучних звуків… Людмила втратила не лише житло – через війну вона майже не бачить своїх рідних, які залишилися в Дебальцеві… Діти допомагають батькам, бабусі – дітям і онукам: так і живуть, підтримуючи одне одного, з надією дивлячись у майбутнє».