Розповідає сестра Вікторія Ковальчук:
Минуло вже декілька тижнів, як разом з с. Наталією Клапушинською ми повернулись зі східного регіону нашої країни. Тиждень ми провели в с. Піонерське зі служителями Християнської Служби Порятунку. Було нас в той час там багатенько: брат-капуцин, протестантський пастор, сестри- урсулянки, ну і звичайно Володимир та Оксана, подружжя, яке вже майже 2 роки постійно перебувають в “сірій зоні” в служінні мешканцям ближніх та віддалених селищ. “Сіра зона” дійсно виглядає сірою: бідні хатинки, часто покинуті, багатші будівлі, але також порожні, зруйновані будинки, на вулицях майже не видно людей; але коли ці люди, зокрема діти, сходилися до будинку центру ХСП “Ковчег”, то “сірий” колір миттєво змінювався кольорами веселки, звуками дитячого щебетання, і зникав страх і хвилювання. Багато цікавих речей робили ми з дітьми та молоддю : вивчали англійську, виготовляли писанки та весняних птахів з ниток, листівки, ліпили вареники та святкували дні народження, відвідували хворих та самотніх.
Особливо також запамятався виїзд до військової частини і зустріч з солдатами. Дорога була досить довгою, а може такою здавалася; я думала, що поля навколо заміновані, а дорога – ну така, як дорога між селами взимку… мені особисто було трохи страшно, але з моїх страхів усі присутні жартували (потішали, “тримали за ручку”), жартувала і я, і ми сміялися, попри те, що навколо були ці “сірі поля”. А ще ми співали… старі християнські пісні, які я вчила ще в перші роки після свого приходу до Церкви. І це було чудово. Хлопців в частині ми пригощали домашнім вінігретом, бутербродами та піснями, деякі з них мали можливість посповідатися.
Більшість – молоді, і так хочеться, щоб їх чекало ще довге, щасливе життя, щоб ці хлопці стали добрими чоловіками та батьками, щоб не мусила перебувати в темному, закопченому приміщенні, далеко від своїх батьків, рідних і… все інше…
Це був багатий досвід: щоденна Євхаристія, ділення Божим словом, спільні обіди, служіння, відчуття єдності. Когось ми вже знали раніше, з кимось познайомилися лише там, після тижня виїхали до своїх спільнот, але напевно залишились об’єднані духовно, з’єднані в молитві не тільки між собою, але і з людьми, які залишилися там, в молитві про мир та перемогу Бога в наших серцях, в нашій Україні.
А ще ми обов’язково повернемося, бо завжди хочеться повертатися туди, де тобі раді і тебе чекaють, де, попри труднощі, є любов та доброта.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на crs-centerorg.