З нагоди 50-річчя енцикліки «Humanae vitae» згадуємо про те, як сам автор блаженний Павло VI представляв її вірним на загальній аудієнції через кілька днів після оприлюднення.Зустріч в вірними у Кастель Ґандольфо
Середа серед розпалу літа. В залі для аудієнцій в літній резиденції Вселенських Архиєреїв у Кастель Ґандольфо зібрався чималий збір людей. Атмосфера була «спекотною» не лише з оглядну на метеорологічні умови. Вже перша фраза Павла VI викликає збудження: «Тема наших слів сьогодні обумовлена енциклікою, названою Humanae vitae…».
Мабуть, це був момент, якого Папа Монтіні очікував вже кілька днів. Йдеться про можливість безпосередньо звернутися до вірних та щиросердечно висловитися щодо теми, яка протягом кількох років поглинула його зусилля з метою довести до кінця опрацювання одного з найделікатніших і найскладніших документів його понтифікату та Церкви сучасності.
Ключовий прикметник
Кілька вступних фраз, і ось звучить найнапруженіша думка: «Цей папський документ (…) не є лише представленням негативного морального закону, тобто, виключенням будь-якої дії, що має на меті зробити неможливою прокреацію, але є, насамперед, позитивним представленням подружньої моралі з огляду на її місію любові та плідності…». Павлові VI добре відомі критики та застереження щодо тексту, як всередині Церкви, так і поза нею. Тож сталося так, що звичний величавий перебіг промови, урочистий і строгий водночас, дав збій: коли переслухуємо запис цієї аудієнції, слова «позитивне представлення» практично дзвенять у мікрофоні.
Бо згаданий прикметник, немов емоційний пробійник, цього разу пробив тріщину в поставі суворої стриманості, виявивши серце не просто Папи, але людини. Серце того, хто, виходячи за межі важких дебатів, які зродилися навколо енцикліки, відчуває потребу надати пояснення. Бажання розповісти про те, що Папа пережив особисто, скрупульозно, пункт за пунктом працюючи над текстом, щоб перетворити його в акт учительського уряду Церкви, є проявом роздумів, продиктованих не нечутливим та гнітючим автократизмом, але любов’ю батька до родин, особливо до тих, які кожного дня зіставляють своє життя з вірою.
Документ, обговорений «наскільки це було можливим»
Папа пояснює вірним, що його наміром не є говорити під час цієї зустрічі про зміст енцикліки «Humanae vitae». Він воліє надати простір «почуттям». Тим, які переповнювали серце протягом років «трудомісткого редагування» документа. «Першим відчуттям, – звіряється він, – було відчуття нашої величезної відповідальності», що також «завдало нам немало духовних страждань».
«Ми досліджували, перечитували, обговорювали, наскільки це було можливим, а також багато молилися», – розповів він. Використання множини в цих словах здається спробою розширити тягар праці, якого автор не бажає приховувати, в тому що стосувалося слухання та зіставлення всіх голосів, компетентних в цій матерії.
Надія на християнські подружжя
Й, усе-таки, додає далі Павло VI «іншим почуттям, яким ми завжди керувалися в нашій праці, було почуття милосердної любові, пастирської чутливості до тих, які покликані інтегрувати в подружньому житті та в родині свою окрему особистість».
А третім почуттям, за ствердженням Папи, була «надія». Надія на те, що саме «християнські подружжя зрозуміють, що наші слова, якими б суворими й твердими вони не здавалися, прагнуть бути тлумачем автентичної їхньої любові, покликаної перетворити себе в наслідування любові Христа до Його містичної нареченої Церкви», а також «влити в сучасну сім’ю її властиву духовність, джерело вдосконалення для її окремих членів та морального свідчення в суспільстві».
Саме це спонукало о. Джільфредо Маренґо, викладача Папського Богословського Інституту Івана Павла ІІ щодо подружжя та сім’ї, приготувати книгу «Народження енцикліки. Humanae Vitae в світлі Ватиканських Архівів», що побачила світ у Ватиканському видавництві. Для написання книги був необхідним спеціальний дозвіл Папи Франциска, що уможливив доступ до архівів раніше приписаних 70 років після завершення подій. Завдяки цьому постало історіографічне дослідження, що проливає світло на генезис документа.
Післясоборове напруження
«Чимало полемічних дискусій та критичних суджень щодо “Humanae Vitae”, – зауважує автор книги, – зродилося через здогадки щодо її укладення. Реконструкція цього процесу допоможе позбутися багатьох упереджень, які протягом цих років нагромадилися навколо тексту».
Як зауважив священик, приготування документа та його сприйняття стали відлунням «перших проявів післясоборового напруження в Церкві». «Тим, які співпрацювали в приготуванні тексту, – пояснив він, – не було легко взяти на себе акценти новизни, впроваджені Другим Ватиканським Собором. За плечима було вчення, яке ще від Пія ХІІ визнало дозволеність природних методів планування сім’ї, але це сприймалося як поблажка для християнських подружжів. Тут же йшлося про те, щоб зробити крок вперед, але для покоління, яке працювало в цих роках, Собор був ще новою дійсністю, на що вказує несприйняття, виявлене в деяких моментах окремими радниками щодо тем собору».
Однак, друга частина критиків енцикліки зайняла цілком протилежну позицію. У них бачимо упередження, згідно з яким, за словами о. Маренґо, «все, що було написане до собору, вже нічого не має жодної ваги». «Мова йде про динамізм, який у випадку “Humanae vitae” вибухнув особливим чином, але ним була позначені вся пора перших десятиріч після собору», – додає він.
Чернетка, синодальне обговорення та міфи щодо автора
Вивчення Архівів допомогло виявити, що існувала вже затверджена чернетка енцикліки, що потім була відкинута. Крім того, під час першого Синоду Єпископів у 1967 році проводилася синодальна консультація щодо методів регулювання народжуваності.
Дослідження сприяє об’єктивнішому підходові до енцикліки також і через те, що розвінчує два міфи щодо її автора. «Не є правдою те, що Павло VI працював над нею в самотності: навпаки, він дбав про те, щоб отримати всі можливі підказки та консультувався з єпископами. Але неправдою є й те, що його мучили сумніви, оскільки судження визріло вже від початку, – зазначив о. Маренґо. – Папа Монтіні лише завжди просив усіх своїх співробітників допомогти йому представити це судження у позитивний спосіб. І слід сказати, що вони не завжди були здатними до кінця відповісти на ці його очікування».
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан.