У Папському богословському інституті вивчення шлюбу і сім'ї імені Івана Павла II лікарі і теологи обговорили так звані неонаталогічні хоспіси, покликані дати відповідь на питання і сумніви батьків малюків, які народжуються з патологіями, несумісними з життям.

Своїм досвідом поділилася Ельвіра Парравічіні, керівник програми супроводу новонароджених «Comfort Care», що діє при медичному центрі Колумбійського університету в Нью-Йорку. Ця програма свідчить про те, що «тривалість життя» існує і для дітей, призначених для дуже короткого життя, і для їх батьків це життя може стати «миттю краси і любові», вираження присутності Бога.

Коли здається, що «нічого вже не зробиш», завжди можна щось зробити, переконана Ельвіра Парравічіні, і саме це надихає її програму. У хоспісі перебувають діти з невиліковними хворобами, але «неможливість вилікувати не означає неможливість подбати». Ця турбота полягає в тому, щоб досягти якомога більш комфортного стану для самих новонароджених і для їх сімей в настільки болючий момент. Таким чином «Comfort Care» стає для них «сприятливим простором спокійного переходу від цього світу до майбутнього». Уже під час вагітності батьки вчаться радіти життю дитини, хоча і короткого: під час духовного супроводу батьки приходять до усвідомлення, що тривалість життя може бути різною.

Програма передбачає кілька основних моментів, таких як «бондинг» - простір, де сім'я може перебувати в тісному контакті в новонародженим, - і «кенгуру», де дитину тримають на руках при комфортній температурі. Дитині забезпечуються гідратація і харчування, в тому числі за допомогою грудного вигодовування, а також полегшення болю.

Як пояснила у своєму виступі психіатр Моніка Григель, подібний хоспіс - це не тільки «місце, куди приймають для супроводу до смерті». Це перш за все місце, де «приймають біль цілої родини».

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан.