Апостол: Еф 2,4-10
Євангеліє: Лк 8,26-39

Цікаво, яка була б наша реакція, коли б ми, прибувши, наприклад, на місце відпочинку, раптом побачили, що до нас наближається гола, побита, покалічена людина з розірваними ланцюгами на руках, а до того ще й з несамовитим криком та претензіями?

Ісуса Христа зустрів дивний чоловік, який був відомий по всій окрузі як особа з понадлюдською силою. Ним гонив “по пустинях” злий дух, “багато бо бісів” знайшли помешкання у цій особі, а сам він “мешкав не в хаті, а по гробах”. Мешканці округи не тільки були безсилі допомогти тій людині, їхні зусилля навіть вгамувати його, зв’язати ланцюгами не давали жодного результату. Можна здогадатися, що з місцевих людей, котрі знали про мешканця гробів, ніхто не наважувався сам переходити повз ці місця, тому що боялися нападу біснуватого чоловіка. Колись, у глибоку давнину, у містах Содом і Гомора, крім Лота та його сім’ї, не знайшлося десять осіб, вірних Богові, – серед геразинців не знайшлося жодної людини, котра просила б Ісуса Христа залишитися серед них: “Все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (Лк 8, 37).

Ісус Христос звільнив бідну людину від панування над нею злих духів, котрі за дозволом Христа ввійшли у свиней та погубили ціле стадо у водах озера, але мешканців цього краю зовсім не зворушив факт переміни біснуватого, що тепер “сидів у ногах Ісуса, зодягнений та при умі”. Месія послідовний своєму навчанню: “Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?” (Мр 8, 36). А тут втрата стада свиней для мешканців геразинських околиць стала більшою вартістю, ніж вигнання дияволів з душі людини. Людина, свідомо чи несвідомо, часто більше цінує дочасне добро, ніж вічне; вище, на превеликий жаль, ставить матеріальне від безсмертного. Той, що був невільником дияволів та страхом для мешканців околиць, став вільний і “просив Ісуса, щоб бути з ним”, а мешканці округи одягнулися страхом і прив’язалися до втрати свиней, тобто залишилися невільниками дочасних і скороминущих речей. Диявол – спритний дух, який вміло продовжує використовувати свій досвід – зводити людей, закриваючи їм очі, щоб не бачили правдивого Добра – Господа. Геразинці не пізнали у Христі Бога, хоч були свідками великої правди: біснуватий став вільним, злий дух переможений. Ісус зробив те, чого не міг зробити ніхто інший. Цей чоловік не буде більше докучати їм та лякати їх, небезпеки від цієї особи вже не існує. Можливо, у майбутньому дияволи, використовуючи цю людину, не тільки загнали б стадо свиней в озеро, а наробили б ще більше шкоди. Жаль, але очі геразинцям не відкрилися від цієї історії, та й нічого доброго вони не взяли для себе.

Ісус Христос не взяв звільненого зі собою, але відіслав його, щоб принаймні він розповідав про добро, яке вчинив йому Бог. І він сповіщав “по всьому місті, що Ісус зробив йому”. Чоловік, з котрого вийшли біси, одягнувся Божою силою, йому повернувся розум, він спокійно сидів у ногах Ісуса, а мешканцям міста, котрим він розповідав про дію Бога над ним, бракувало розуму, вони злякалися, тобто були неспокійні та відіслали Ісуса геть від себе. Спаситель, на їхнє прохання, відійшов від них. Як не дивно, але таких історій багато, можливо, це моя і твоя історія, історія мого життя. Ми маємо розуміти необхідність протистояти дияволові та боротися проти нього, і переможемо його тоді, коли покладемося на нашого Творця. Виграти таке протистояння неможливо лише нашими постами, милостинями, молитвами, навіть довгими нічними чуваннями, різного способу строгостями життя… І це виразно пригадує своїми навчаннями святий апостол Павло: “Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом 1 благодаттю ви спасенні!” (Еф 2, 4-5). Отже, людина сама від себе не може творити добра, коли вона позбавлена зв’язку з найвищим Добром, котрим є Бог. Це Він цікавиться нами, дає нам свої благодаті, любить нас навіть тоді, коли ми чинимо гріхи не карає людей, коли ті, подібно, як геразинці, просять Його, щоб відійшов від них, точніше, самі віддалюються від Нього. Можливо, хтось, хто чує ці слова, ще й досі думає, що Бог мене не знає, що мій духовний лан, поораний великими провинами, спонукує Господа залишити мене й не любити. Очевидно, що такий спосіб думання походить від злого духа, який хоче показати себе великим “добродієм” через заохочування чинити зло, вмовляючи, що “я шаную твою волю, твій вибір, твоє рішення; а Бог, натомість, накладає на тебе обмеження, заборони та заповіді”. Однак жити згідно з Божими Заповідями означає бути вільною людиною в Божому законі, а практикувати гріховну свободу і значить віддалятися від Бога і вплутуватися в сіті та пастки диявола.

Перевірену правду Святе Письмо потверджує в багатьох місцях, зокрема, псалмоспівець пише: “Якби закон твій та не був відрадою моєю, я був би вже загинув у моїм горі. Повіки заповідей твоїх не забуду, бо ними мене оживляєш… У кожній досконалості кінець я бачив; твоя ж заповідь широкосяжна. Як я люблю закон твій! Він моє повсякденне розважання” (Пс 119, 92-93, 96-97). Господь піклується нами, грішниками, і не відвертається від нас – послухаймо, яким великим довір’ям надихає нас пророк Ісая: “Коли б гріхи ваші були б, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин були червоні, стануть, як вовна” (Іс 1, 18). Звичайно, ми маємо багато трудитися над спасінням нашої душі, покладаючись не на наші заслуги, а на заслуги Ісуса Христа, котрий віддав своє життя за наше спасіння.

Про святого Дорофея-пустельника читаємо, що він прожив в одній печері 60 років і провадив строге життя. Щодня в полудневу спеку збирав на березі моря каміння і будував келії, віддаючи їх тим, хто не міг цього робити. Палладій, єпископ Сленопольський, одного разу сказав йому: “Чому ти, отче, в такій старості мучиш своє тіло лютою спекою?” Пустельник відповів: “Для того, щоб не воно мене мучило, а щоби я мучив його”.

Навчімося з євангельської історії про біснуватого, що людина безсила в боротьбі з пристрастями, а тим більше немічна в боротьбі “проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах” (Еф 6, 12). Не можуть допомогти в цій справі люди; не має сил людина сама в собі, щоб допомогти. Натомість єдиною допомогою людини є лише єдиний Бог. Христос зцілив немічну людину, опановану дияволом, вигнав бісів, і чоловік став здоровий. Він покірно сидів у ногах Спасителя, зодягнений у Божу ласку та обдарований тверезим розумом. Просімо й ми покірно Ісуса Христа, щоб дав нам свою ласку, необхідну для нашого спасіння.

Пресвята Богородице, прибіжище грішників, заступайся за нас перед твоїм Сином, про це тебе покірно благаємо.

Храм Пресвятої Євхаристії, м. Львів, 23.11.2003.
 
 † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Вхід/Вихід