Дорогі брати і сестри!

Лишилося всього кілька днів до зворушливої миті, коли на різдвяній всеношній службі залунає спів Ісаїного пророцтва з рефреном: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог». «З нами Бог» – по-гебрейському «Еммануель» – слова, якими церковне богослужіння нагадує нам про здійснення в Ісусі Христі старозавітнього пророцтва. Сам Бог, друга особа Пресвятої Тройці, Боже Слово, що походить від Отця, – Ісус Христос, приймає тіло й стає людиною.

Сторіччями намагалися пророки збагнути сенс відкритих їм видінь про майбутнього Спасителя. Ісая, посланий Богом назустріч юдейському цареві Ахазу, лише переказує почуте в глибині серця Боже сповіщення про майбутнього Месію: «Тому Господь Сам дасть вам знака: “Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл”» (Іс. 7:14). Чи розумів сам пророк до кінця сенс слів, які йому належало промовити? Може, він сам гадав, що йдеться про хлопчика з іменем Еммануїл, який очолить визвольну війну проти об’єднаного війська Сирії та Ассирії. І неможливо уявити собі внутрішню боротьбу, пережиту побожним Йосифом, вихованим на словах Святого Письма, коли він почув ангельське сповіщення, де буквально повторювалося Ісаїне пророцтво.

Але ангел не тільки повторює біблійні слова: він роз’яснює їх і проголошує їхнє здійснення. А водночас підказує Йосифові, що належить чинити йому, стурбованому ганебною для нього, на перший погляд, ситуацією: «Не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів». «Еммануїл», виявляється, не власне ім’я майбутньої Дитини, а визначення Її сутности. В Ньому, в Ісусі, з нами опинився Сам безпочатковий і безмежний Бог. Той, у Кому перебуває початок і сенс кожного людського імени, прибирає звичайне людське ім’я. Бо ж Йому належиться спасти людей від їхніх гріхів, віддавши Себе на відкупительну жертву й відкривши перед Своїми учнями шлях до Небесного Царства.

Євангелист Левій Матей, син Алфея, був вихований на тій самій біблійній традиції, що і Йосиф. Можливо, йому бракувало такої глибини й цілісности посвяти, бо ж служив Матей митником, де так важко було уникнути порушення заповідей і поступок сумлінню. Але відкриття в Ісусі провіщеного Месії так само захопило Його, як і Йосифа. Почувши від Ісуса: «Іди за Мною!», – Матей не вагався – «устав, і пішов услід за Ним» (Мт. 9:9). І ось коли він першим серед апостолів записує Євангеліє, «добру новину», Матей адресує його, насамперед, землякам, людям, вихованим на Старому Завіті. Для нього надзвичайно важливо довести: Ісус з Назарету не є проповідником якогось нового вчення. Він, Ісус, стверджує правдивість Тори – Мойсеєвого Закону і пророків, засвідчуючи власним досвідом Своє месіянське покликання.

Тому й лунає вже на початку Євангелія дещо монотонний для нас і такий значущий для людини давнини перелік Ісусових предків – книга родоводу. Євангелист подає в іменах цілу старозавітню історію, зосереджену довкола імени царя Давида. Адже ж у Юдеї непохитно вірили: майбутній Месія має прийти з роду Давидового, того самого роду, до котрого належали і Пресвята Діва, і праведний Йосиф Обручник. Вони ж прямували до Вифлеєму, бо там, на батьківщині Давида, всі його потомки мали пройти перепис – уточнити свої імена в родовій книзі при місцевій синагозі. Книга родоводу набуває на початку Євангелія додаткової ваги, нагадуючи нам про виснажливу монотонну дорогу, що її мали долати Йосиф і Марія зі свого містечка Назарет у Галилеї до Вифлеєму.

Свята родина прямує до Вифлеєму. А разом із нею в лоні Пречистої Діви йде до міста праотця Давида Спаситель. Він приймає на Себе не тільки людське тіло. Ісус входить у людство як член окремої зубожілої родини потомків царя Давида з її драматичною історією та болючим життєвим досвідом. Через Своє воплочення Ісус приймає людські немочі, убозтво, поневіряння. Він іде до кожного з нас, співпереживаючи наші болі. І Він чекає нас назустріч. Ми мусимо долати свою частину дистанції, що утворилася поміж нами й Богом. Наш духовний шлях до Вифлеєму пролягає через руйнування мурів, зведених довкола своєї особистости недовірою до інших, еґоїзмом, уявлюваною самодостатністю. Цей шлях вимагає дії, а, отже, виходу зі стану зледачілого животіння без молитви, без Божого Слова, без відчуття себе членом церковної спільноти.

«З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог». Так ми урочисто визначаємо в ці дні нове, радісне відчуття народом Божим присутности в його житті Самого Бога. Сенс пророцтва про Еммануїла розкривається в Ісусі Христі – рожденному Божому Сині, в Якому з нами, воплотившись у людське тіло, замешкав Сам Бог. Тіло, преображене Божою присутністю, стає храмом і відкриває нам наші приховані можливості. Хай же останні дні Різдвяного посту, цього духовного шляху до Божого Дитятка, будуть пережиті нами як відкриття у своєму житті, у своїй людській істоті радости зустрічі з Тим, Хто, приходячи з Неба на землю, відкриває людині її небесне покликання. «З нами Бог», відтепер завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор Ісіченко