Дорогі брати і сестри!
Поміркуймо над багатозначністю сьогоднішнього свята. Свята унікального, оскільки воно виникло в перші століття після хрещення Руси-України. Воно не принесене з Греції, а виникло під враженням пережитого відчуття Господньої допомоги і Небесної опіки Божої Матері над Своїм народом, над Церквою. І нашим предкам здалося замало тих основних свят церковного року, які вже були й існували у Візантії. Вони встановлюють ще одне свято на початку жовтня - напередодні спомину про таку, не вельми значну, подію, як явлення Богородиці у Влахернському храмі, коли блаженний Андрій Юродивий і його учень бачили, як Богородиця простягає Свій омофор над усім народом.
Цей епізод із житія блаженного Андрія Юродивого, популярного в Візантії, але мало знаного на Русі, і став підставою для встановлення нового великого свята, яке позначило відчуття Господнього захисту й підтримки і, зокрема, через присутність Богородиці в нашій історії. З кожним новим поколінням, з кожним новим випробуванням в історії України це свято ставало все більш значним і вагомим. Якщо наші князі і дружинники в середні віки встановлювали храми в пам’ять Покрови Пресвятої Богородиці тільки в основних містах Руси і руського поселення в Східній Європі, то вже в козацькі часи храм Покрови стає центром козацької присутности чи на Січі, чи в Харкові, чи в Катеринодарі – там, де засновуються козаками нові поселення.
Нарешті, в ХХ столітті Покрова остаточно утверджується як свято українського війська, свято, яке позначило прагнення знайти в Небі той захист, якого бракувало на землі – бракувало поколінням наших дідусів і бабусь, кинутих напризволяще під загрозою всіх ворожих армій зі Сходу і Заходу, Півночі й Півдня. І саме надія на Небесну Покрову Пресвятої Богородиці, під омофором Якої почалися бойові дії в жовтні 1942 року, не зрадила. Через цей Покров Пресвятої Діви Бог показав Свою готовність допомогти навіть тоді, коли це здавалося безнадійним. І те, що ми, вступаючи у ХХІ століття, одержали такий подарунок від попередніх поколінь, як державність і незалежність України, – це теж Господній знак та Її материнський дар для всіх нас. Дар, ще нами не оцінений, не заслужений, не реалізований повністю. Але знак надії, який Бог покладає на наш народ, дуже потрібен сьогодні за умов випробувань, на тлі нових викликів, які переживає сучасна Європа.
У цьому величному світовому масштабі ми й повинні уявляти себе сьогодні, водночас знаходячись у своєму затишному храмі під надійним Господнім захистом за молитовною опікою Матері Божої. Ця опіка не закінчується за межами храму, вона простягається в світ довкола нас. Покрова Пресвятої Богородиці повинна весь час надихати нас і допомагати позбутися страху перед майбутнім, який часто нав’язується нам силами, ворожими християнству, ворожими кожному із нас.
Хай же день Покрови Пресвятої Богородиці стане для нас днем яскравого світла Божої присутности, днем теплої радости, днем переживання Господнього батьківського благословення та постійної Її материнської опіки над кожним із нас і над всіма нами як Божого народу, як християнської Церкви. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)