На березі Генисаретського озера зібралась велика кількість людей. Вони між собою тіснились, деякі навіть зайшли у воду, щоби краще можна було чути науку Ісуса з Назарету, Який для зручності своїх слухачів увійшов у човен Симона Петра, і трохи ним відплив від берега. Симон Петро, як і решта рибаків мовчки сиділи та слухали науки Спасителя. Напевно в рибалок відчувалася втома, після проведеної цілої ночі не було жодного результату. Риба немов змовилась не попадати в сіті рибалок. Після того, як Ісус завершив свою науку, спостерігав, як люди повільно відходили, а Заведей із своїми синами Яковом та Іваном промивали сітки. Їм також цього разу не повезло. Щедре на рибу озеро залишило наших героїв без їжі. Те що відбулося цієї ночі з апостолами дуже часто відбувається з нами. Хіба не рідко багато з нас в поті лиця трудиться і не має жодного успіху? І сьогодні можемо чути не одноразово, як наші вірні жаліються на різні не вдачі у житті та в праці. Чому нас переслідують різні життєві невдачі і не вінчаються так бажаним нам успіхом? Причиною є те, що ми забуваємо про Бога, рідко звертаємось до Нього, не просимо щоб Він благословив нашу працю та всі починання. Розраховуючи виключно на власні сили та розум, усіма своїми зусиллями ми не можемо досягнути деколи і простих речей.
Сьогодні в Євангелії, незважаючи на посильну працю протягом цілої ночі, апостоли не впали духом, але терпеливо перебирали і складали сітки готуючись в такий спосіб до наступної ночі, щоб знову вийти на своїх човнах і рибалити. Христос закінчуючи свою проповідь, бачимо не за Себе тоді думав, про певну якусь втому, але про цих бідних, потерпілих у ночі невдачу учнях. Він знав, що вся праця в ночі не принесла їм успіху, бо вони не спіймали ні одної риби. Під час Своєї науки перед народом, Ісус замітив, як майбутні Його послідовники та учні, а зараз ще рибалки, покірно укладали сітки. В цей момент оцінивши терпеливість та покору хоче за це їх винагородити. Так Господь, коли буде бачити і нашу покору та старання благословить нашу працю та увінчає її успіхом.
Ісус звертається до Симона Петра : «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.» Лк.5.4 Люди продовжували розходитись, а Симон Йому відповідає : «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали.» Лк.5.5 Очевидно почута проповідь вплинула на Симона, і вона викликала в нього глибоку повагу до Ісуса. Тому Симон Його називає наставником. Але в той же самий час Симон думав, що Він нічого не розуміє в його ремеслі, у рибальстві, і тому далі як бачимо дає Йому зрозуміти, смиренно та ввічливо, що нічого не вийде, що вони цю справу знають краще за Нього. Твоя справа, так би мовити, говорити про предмети духовні, а в цьому скромному нашому занятті ми розбираємося, звичайно, що на багато краще : «але на твоє слово закину сіті» Лк.5.5. Яків та Іван, сини Зеведеєві, залишивши роботу, з цікавістю дивилися, що буде далі. В цьому місці пропускається той момент, що вони відплили на середину озера. Симон з рибалками закинули мережу, потягнули назад, і вже звідси згадується, як вони «піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися.»Лк.5.6. Якщо трохи раніше вони промивали мережу від трави, бо нічого іншого в неї не потрапило, то тепер вона навіть не витримувала рясного улову і від тяжкості, від руху цієї риби, що тріпається, сітки стали прориватися. «І дали знак товаришам, що були в другім човні ...» Лк. 5.7. Мабуть, то були майбутні апостоли Яків та Іван, які або разом з ними також кілька відпливли від берега, або, швидше за все, знаходилися на березі, бо сказано, що Спаситель вступив у човен Симона. Отже, ті швидко вскочили в свій човен, підгребли до місця, де стався чудовий улов, і стали витягати мережі. Вийшло, що вони наповнили не один човен, а обидва, до того ж так, що човни стали занурюватися, тонути. Тут, напевно, мається на увазі не те, що човни ось-ось могли потонути, а те, що від тяжкості риби вони занурилися настільки, що борти їх вже зрівнялися з поверхнею води. Ці деталі вказують на те, що описане явище не було випадковим збігом обставин. Виявилась велика різниця між порожніми мережами і човнами, тонучими від великої кількості риби. Святитель Микола Сербський з цього приводу каже наступне : «Ця подія настільки вразила душу Симона Петра, що він тепер називає Христа не Наставником, але Господом. Ще якийсь час тому назад Христос з човна, відпливши від берега, говорив народу мудрі повчання, Симон не назвав Його Господом. Чи бачите ви, наскільки справа важливіше слова?»
Проте вся ця притча має і таємний внутрішній зміст. Човен означає тіло, сітки , що прориваються – старий, древній дух в людині, глибина морська - глибину людської душі. Коли Живий Господь вселиться в слухняну людину, тоді людина відпливає від берега цього матеріального світу і видаляється з плотського мілководдя на духовні глибини. На цих глибинах відкриває йому Господь незліченне багатство Своїх дарів, яких людина марно намагається домогтися сама, своїми працею всю ніч свого життя.
Що сталось завдяки чуду, яке зробив Ісус? Сталося подвійне диво.
По-перше - багатий улов риби, по-друге - ап. Петро побачив себе, свою гріховність - "я людина грішна, недостойний бути біля Тебе", і побачивши свою сутність, у свою волю прийняв слово Боже ап. Петро вмить пережив своє внутрішнє оновлення. І вічної радістю про Христа виповнилося серце його. Він остаточно пішов за Христом. Ісус після цього чуда на Генасаретському озері пропонує цим простим рибалкам стати ловцями людських душ. Ісус звертається до Симона Петра : «Не бійся, віднині будеш ловити людей». Пояснює йому: світ цей є море пристрастей, Церква моя - човен, а Євангеліє моє є мережа(сітка), якою ти будеш ловити людей. Без Мене ти не зможеш зробити нічого, як і минулої ночі ти нічого не зміг зловити, але зі Мною в тебе завжди буде такий улов, що човен твій буде переповнений. Будь тільки завжди слухняний Мені, як був слухняний сьогодні, і ти не будеш боятися ніякої глибини і ніколи не повернешся з лову з порожніми руками. Вони залишили свою рибальську справу, родини й дім та стали апостолами Ісуса Христа, допомагаючи своєму Учителю розповсюджувати по світу Добру Новину. Послухавши Ісуса вони добились успіху.
Хотів би завершити сьогодні науку словами одного відомого церковного діяча митрополита Філарета Вознесенського : «І ми усі помолімося та покладімо свої справи в десницю Промислу Божого, тоді Сам Господь благословить нас у всіх наших справах. Той , Хто сказав : «Хто закличе до Мене, того я вислухаю» , - вислухає і кожного з нас, і дасть по нашій вірі та молитві. Амінь.
Автор: протоієрей Тарас Огар
Джерело: sv-paraskeva.if.ua