Апостол: Ді 16, 16-34 Євангеліє: Йо 9, 1-38

"Так говорить Господь: Хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, хай не хвалиться сильний силою своєю, хай не хвалиться багатий своїм багатством" (Єр 9, 22).

Чому не маємо цим хвалитися? Тому, що все, що маємо, походить від Господа: чи то мудрість, чи то сила, чи багатство, а навіть коли маємо хвороби чи проблеми, то це також не є знаком нелюбові Бога. Святий апостол Павло пише: "Хвалимося надією на славу Божу. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість" (Рм 5, 2-3). В усьому треба хвалити Бога, окрім гріха. В історії зі сліпонародженим чуємо слова Ісуса: "Ані він не згрішив, ані батьки його". Важка хвороба багатьох людей відіграла важливе значення в їхньому наверненні до Бога і спасінні душі, "щоб ділам Божим виявитись!" Тому мудрість людська та світу, багатство і сила - не спасають, а дуже часто навіть можуть стати на заваді до навернення. Такими противниками Христа були фарисеї, такими дуже часто буваємо й ми. Ми вимагаємо від Господа чуда, знаків Його присутності, а коли вони стаються - не віримо, не помічаємо, стараємося знайти якусь фальш і причини, щоб відкинути це. Ісус приходить, щоб послужити, щоб показати інші цінності. Він говорить: "І поки я у світі - я світло світу" (Йо 9, 5). Погляньмо, як кардинально змінюється життя кожної людини, котра зустріла у своєму житті Ісуса. Важливо не тільки пізнати, а й визнавати Бога своїм життям, котрий перший виходить назустріч людині, щоб вивести її із темряви.

Ісус не вимагає від людини нічого особливо, як тільки щоб вона послухала Його поради. "Іди вмийся у купелі Силоамській," - і ця слухняність стає стежкою до прозріння. Чи ми повністю покладаємося на Бога, котрий весь час тримає руку над нами? Ось цей сліпець був цілковито залежний від Бога, і коли б спротивився Ісусові - не прозрів би. У кожної людини в житті настає такий момент, коли Господь дуже чітко дає про себе знати, і тоді приходить час вибору - йти за Його світлом чи залишатися у звичній темряві. Адже людина, що зі самого народження була сліпа, призвичаїлася до свого стану, до своєї обмеженості, часто не бажає чогось нового, можливо, труднішого. Одужавши, дорослий чоловік мусить працювати, щоб заробляти для прожиття. До цього часу він перебував у своєму уявному світі, а Ісус показав йому світ таким, яким він є. Так може статися в житті кожної людини, котра має здорові тілесні очі та стовідсотковий зір. Коли Господь торкається серця людини, неможливо не помітити, що в житті щось перемінюється або вимагає зміни. Бачити світ новими очима - це початок нової дороги. Правдиве християнство - це постійна боротьба, а ми стаємо воїнами в цій боротьбі. І треба щодня вибирати світло, відкидаючи при цьому темряву. Фарисеї та подібні до них вважали свою темряву за світло, тому йшли дорогою погибелі, полюбивши більше темноту, ніж світло.

Цей сліпець був непомітним звичайним жебраком, а після його зустрічі з Ісусом усі почали звертати на нього увагу, і ця форма реакції людей була дивиною для нього. До цього часу він радів, коли йому щось перепадало, так на нього звертали увагу перехожі. Відразу після прозріння очей - цілий шквал критики, нерозуміння, злості, засудження, образ і лайки навалилися на бідного сліпця. І в його серці міг виникнути бунт: навіщо мені все це, хіба я заслужив на таке ставлення до мене? Але він усе прийняв спокійно: "Ти увесь у гріхах народився, а нас навчаєш? І прогнали його геть".

"Коли диявол непокоїться, значить - він незадоволений. А що повинно нас насторожити, так це його мовчанка" ("Падре Піо", М. Віньовська). Отже, цей чоловік, котрий не знав точно, ким є той, що його зцілив, дуже сильно полюбив це світло, так сильно, що навіть усі ці неприємності не знітили його. Оздоровлений сліпець не мав сумніву, що Ісус був Божим чоловіком: "Був би він не від Бога - нічого не спроможний був би зробити!". Зрештою, він повторив слова самих фарисеїв, що розділилися між собою в оцінці Ісусового чуда. Чого ж навчила прозрілого терпеливість? Згодом була ще одна зустріч з Ісусом, можливо, навіть важливіша за першу. Після цієї зустрічі сліпець поглиблює свою віру й утверджується в ній. Ісус відкриває йому, що він зустрічається зі самим Богом. Отже, навернення цієї людини відбулося не миттєво, воно мало певні етапи: покора, терпеливість, віра. В Апостольських Діяннях читаємо про подібну ситуацію, коли Павла і Силу за ім'я Ісуса звинуватили в заколоті. Згодом покарали їх різками й посадили до в'язниці. Такі події утверджували їх у вірі, а через їхню вірність Господові навернулися тюремник і вся його родина: "Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім" (Ді 16, 31). Чи ми пізнали й прийняли Боже світло? Чи можна про нас сказати: "Ви були колись темрявою, тепер же - світлом у Господі..." (Єф 5, 8). Тому Господь закликає нас до відновлення, переміни, щоб перестати жити ілюзіями чи поклонятися своїм ідеалам, а хвалитися лише Господом. "Хто хвалиться, хай хвалиться тим, що розуміє і знає мене, що я - Господь, який творю милість і суд, і справедливість на землі; мені бо це довподоби" (Єр 9, 23).

Навчімося від сліпця, що прозрів й утвердився вірою в Бога. Фарисеї кажуть йому: "Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік -грішник". А цей не спішився слухати пропозиції фарисеїв, бо коли б проголосив таку славу, відділив би Ісуса Христа від Бога Отця, заперечив би його Божество, потвердив би, що Христос грішник. Підступність фарисеїв не мала успіху. Прозрілий звертає їхню увагу на те, що він отримав велику ласку від Ісуса Христа: "Знаю одне: був я сліпий, а тепер бачу".

Чи наш світ не є світом духовних сліпців, котрі ганяються за здоров'ям, матеріальними благами, достатком, вигодами, шукають задоволень у своєму житті, побиваються і клопочуться про багато, а забувають на головне: "Одного ж потрібно" (Лк 10, 42). Люди так енергійно трудяться над своєю загибеллю, так ревно вишукують різного способу гріхів, а Господь "прийшов шукати і спасти те, що загинуло" (Лк 19, 10). Ми так старанно обминаємо калюжі, обходимо каміння, щоб не спіткнутися, віддаляємося від брудних чи пофарбованих предметів, щоб не набрати бруду на свій одяг. Це правильно і добре, але коли йдеться про нашу душу, то багато з нас очищує її раз на рік у святій сповіді, аби потім знову швидко повертатися до брудного життя. Боїмося покинути грішні звички, погані товариства, співучасників гріха. Одне слово: краще диявольська темрява, ніж Боже світло. Христос пригадує, що Він є світлом для світу (пор Йо 8, 12) - усе, що поза Ним, - темрява. Можемо ходити у світлі й не спотикатися у гріхах; можемо бути братами й сестрами Ісуса Христа, виконуючи Його Божу волю (пор. Мт 12, 50; Мр. З, 35). Не стидаймося бути дітьми світла, не стидаймося бути свідками правдивого християнського життя! Погляньмо навколо себе: на вулицях і в парках, у транспорті та на майданах - багато безстидних свідків темряви. Коли Ісус Христос говорив про потребу споживати Його Тіло й пити Кров, тобто причащатися, "Численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили. Тож мовив Ісус до дванадцятьох: "Невже й ви бажаєте відступитися?" (Йо 6, 66-67). Загляньмо в наше сумління щиро, там знайдемо багато темних місць, що потребують Божого просвічення. Господи, Ти - вічне світло, дай мені та іншим людям доброї волі твого світла, щоб темрява не обняла нас! Просвіти нас!

Собор Св. Юрія, м. Львів, 05.06.2005.

 

† Ігор (Возьняк) Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Допомогти порталу

Просимо допомоги з оплатою рахунків порталу КІРІОС. Пожертву можна скласти за допомогою кнопки "Пожертвувати" над цим повідомленням. Також перегляд і переходи по рекламних посиланнях допомагають нам утримувати портал і робити його цікавим для Вас.