Мт. 9, 1-8
Принесли до нього розслабленого, що лежав на ношах

 Роздумуючи над оздоровленням Ісусом Христом розслабленого чоловіка, про яке розповідає Євангеліє цієї неділі, хочу поділитися з вами дорогі читачі кількома своїми думками.

Людей, яких оздоровив Ісус з різних недуг, можна поділити на дві групи: перша група, це ті особи, котрі самі зверталися до Ісуса про допомогу, як наприклад двоє сліпців; друга група обіймає хворих, за оздоровлення котрих просили Ісуса чи приводили до Нього батьки, товариші.

Розслабленого чоловіка, про котрого розповідає Євангеліє цієї неділі, принесли до Ісуса Христа четверо товаришів. Така поведінка товаришів має важливе духовне значення. Вона вказує на те, що Бог дає нам свою поміч не тільки безпосередньо, відповідаючи на нашу особисту молитву до Нього, а часто допомагає нам через людей, через різні обставини життя.

Прихід чоловіків з розслабленим другом до Ісуса був практичним виявом їхньої віри і надії на Бога. Так само наша надія на Бога виявляється не тільки в молитві до Бога про поміч, а потребує практичних кроків: прийняття ліків у недузі, звернення до лікаря на консультацію, пройти обстеження, при потребі скористатися порадою друзів, фахівців у вирішенні життєвих справ. Чому так важливий цей практичний прояв надії? Бо як навчає апостол Яків, що віра без діл мертва, подібно надія без діл є безплідна, не приносить нам бажаних плодів.

Говорячи про практичний прояв надії в нашому духовному житті, треба пам’ятати, що християнська віра і надія, це не якесь магічне дійство, де людина вважає, що достатньо висловити Богу свою потребу, і все решту вирішиться самостійно, без жодних наших старань. Віра і надія на Бога потребує також наших практичних дій, видимої, практичної співпраці з Богом. Цю думку потверджують відомі слова святого Августина, котрий сказав так: „Бог створив нас без нашої участі, але без нас спасти нас не може”.

Один молодий чоловік, який вирішив стати пустельником, одного разу прийшов до старого монаха і почав жалітися на спокуси. Монах потішив його і пообіцяв у своїх молитвах просити за нього Бога. Але через деякий час він знову прийшов і сказав, що диявол спокушає завжди його однаково. Монах і тепер відправив його з потіхою, а сам приклякнув і почав просити Бога, щоб виявив йому причину, для чого сатана такий впертий. На те Господь дав побачити святому монахові під час молитви печеру цього молодця — він спокійно лежав собі, зі зложеними на грудях руками. Тепер монах-старець зрозумів, у чому суть справи. Прикликав молодого пустельника до себе і сказав йому, що причиною його спокус є духовна байдужість. Якщо ти почнеш працювати над собою, чувати і молитися, спокуси відійдуть від тебе. Тоді пустельник почав вставати дуже рано, часто думати про свою душу і старанно виконувати духовні вправи, і диявол згодом відступив від нього.

Так, як наша любов до Господа Бога найкраще проявляється через добре ставлення до ближніх, так і надія на Бога проявляється у житті через діла, через звернення до людей про допомогу. Пояснити і потвердити це можна словами Христа з науки про страшний суд: „Усе що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Застосовуючи ці слова до пояснення християнської надії, можемо сформулювати їх так: „Усе, з чим ви зверталися у дусі віри і надії до своїх ближніх, ви зверталися до мене”.

Стараймося, отже, постійно виявляти і зміцнювати нашу надію на Бога добрими ділами.

Коли наша надія на Бога, за прикладом товаришів розслабленого чоловіка, буде набувати щораз більше практичного виміру, вона допоможе нам краще відчувати її плоди, тобто Божу поміч і Божу присутність у нашому житті, буде щораз більше наповнювати душу миром і радістю, котрі будуть виразними знаками Божої допомоги нам.

 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Вхід/Вихід