Матей 9, 1 – 8

Відпустити гріхи помазанням Святого Духа

Неділя розслабленого

Під час Великого посту ми вже слухали цю євангельську розповідь, але в Євангелії від Марка. Сьогодні, в час зіслання Святого Духа, ми чуємо її з вуст євангелиста Матея. Тут важливо усвідомити значення «літургійного часу», в якому звіщається Боже Слово. Слово Боже не навчає нас певних ідей. Слово Боже – це живе Слово нашого Отця, воплочене в людському тілі. І те, що Ісус пережив раз і назавжди, і що звіщає нам Євангеліє, Він продовжує переживати з нами, не лише тому, що ми роздумуємо над цим, а тому, що в Божественній літургії Святий Дух нагадує нам про це і дає направду пережити.

Не забуваймо, коли роздумуємо над Євангелієм приватно чи ділимося в групах, що в церковній літургії Слово Боже актуалізується щодня. «Сьогодні» воскреслого Христа – це найперше літургійне «сьогодні». Саме в Божественній літургії Слово стає «духом життя» (див. Од. 11, 11).

І власне сьогодні, в цей час зіслання Святого Духа, розповідь євангелиста Матея набирає свого значення, бо в ній не лише Син людський має ту дивовижну владу відпускати гріхи, як у Євангелії від Марка, а, як сказано наприкінці, ця влада дана також «людям» (див. Мр. 13, 34). Св. Матей є євангелистом Церкви. Коли воскреслий Господь посилає апостолів у світ, Він дає їм Святого Духа і владу відпускати гріхи (див. Йо. 20, 21 – 23; Мт. 28, 18 – 20), і саме цей дар отримують єпископи, які є намісниками апостолів, та священики, що співпрацюють з ними в їхньому служінні.

Позаяк ми також отримали своє «свячення» у хрещенні, то ця місія стосується і нас. Всі ми отримали помазання Святого Духа, щоби бути миротворцями, нести примирення. Як ми використовуємо цей дар, бачачи трагічні наслідки щоденного гріха в нас, в инших, в нашому світі? Часто стаємо свідками тієї трагедії, а иноді навіть її учасниками: як через свої судження, які зрідка бувають прихильними, щоб не сказати гірше, так і через будь-яку травму, яку ми наносимо иншим – ділом, словом чи недобрим учинком. Через такі дії людей рани отримує Тіло Христа, розривається єдність Бога з Його дітьми. Трагізмом, що супроводжує гріх, є відсутність любови, незреалізований зв’язок, що веде не до єднання, а до смерти.

Помазання Святого Духа, яке ми отримали в хрещенні, не дає нам влади «гріхи відпускати» (Мт. 9, 6) – ні свої, ні инших. Сила цього помазання виявляється щодня і непомітно: вона немов бальзам, що умиротворює серця, робить їх лагіднішими, сильнішими. І в кожній Євхаристії нам дається Святий Дух, Який відновлює в нас ту незбагненну силу любови, що ширить єднання.

Під час епіклези припадаємо до землі, єднаючись із Христом, Який перебуває у гробі, та зі всіма нашими братами і сестрами, смертельно пораненими гріхом. Ми зі синівською довірою благаємо Отця, разом з Його Сином, і Святий Дух сходить на нас, а через нас – на світ. Такою має бути наша звична внутрішня позиція: щоб ми постійно сходили до свого серця і приймали ніжність Отця. Тоді наповнимося Його Святим Духом, і що ми не казали б чи не робили б, бальзам Його миру вилікує рани багатьох.

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Вхід/Вихід